– Скажи, а у вас досі на кухні ноутбук є? Якщо є, то дай нам, будь ласка. Микиту на дистанційне відправили, у них десять людей із класу захворіли.
– Він телефон загубив, із кнопковим ходить. Грошей поки що немає на новий.
– Стривай. Ноутбук? – Здивувалася я. – Ми ж дарували Микиті ноутбук.
– Там така історія, – чоловікова сестра зробила глибокий вдих і почала розповідати: – Микита в гостях в однокласника був, гостей було кілька, хлопчаки щось не поділили, розбили телевізор.
– Всі гроші віддавали, а в нас, знаєш, грошей немає, ми ноутбук віддали. Виручиш? Йому зовсім займатися нема на чому. Як навчатиметься?
– Залиш йому свій телефон. Або твій чоловік нехай залишить, а якщо він знову без роботи, то нехай Микита його телефоном скористається. Або поїдьте, з рук смартфон візьміть!
– Не працює! Чи не даєш? Якби ми могли, то купили б. Все! Я втомилася розпинатися. Так чи ні?
– Ні.
– Одразу б так і сказала! Спробую Насті подзвонити.
Нас із Настею можна назвати сестрами по нещастю. У наших чоловіків є сестра. Вона невдало вийшла заміж, і, взагалі, вона сама якась невдаха.
Все в неї наперекіс. Вона начебто працює, намагається якось ворушиться, але всі її зусилля зникають марно.
Її чоловік вважає себе невизнаним генієм із тонкою душевною організацією. З людьми він не ладнає, сам по собі якийсь дивний, придуркуватий, чи що. Роботу він змінює, як рукавички!
То йому тяжко, то колектив недолугий, то платять мало. Ось і виходить, що сестра одна сім’ю тягне, проблеми вирішує, поки її чоловік сидить на п’ятій точці рівно.
Та навіть узяти питання з телефоном для дистанційного навчання: якщо все одно сидить вдома, то дав би синові телефон для занять!
Був час, коли свекруха та наші з Настею чоловіки сестрі допомагали. Але це чорна дірка! Зрештою, всі дійшли висновку, що їй треба розлучитися.
Вона живе у замкнутому колі: все нормально, чоловік без роботи, залазять у борги, чоловік працює, борги роздають, все нормально, а потім знову чоловік без роботи.
Але у сестри кохання! Тож допомагати їй перестали – марно. Вона так і житиме, поки не зрозуміє, що в неї не чоловік, а ненажерливий і марний хом’як.
Не нам вирішувати, з ким їй жити, з ким розлучатися, але нам вирішувати, допомагати їй, чи ні.
Ми з Настею вже допомагали Микиті, її синові. Він школяр. Два роки тому теж був віддалений у школі. Така ж історія: телефон кнопковий, більше пристроїв немає, тільки телефони дорослих. Тоді сестра просила наш ноутбук.
У нас на кухні “живе” ноутбук. Замість телевізора. Телевізор у нас один, у спальні, але користується ним тільки чоловік, коли в приставку грає.
На кухні спочатку був планшет, щоб щось дивитися, чи слухати музику під час готування. Але планшет швидко став непридатним.
Ми з рук купили ноутбук, користуємось ним. Зручно! Цей ноутбук сестра вже просила два роки тому.
Ми з Настею порадилися і вирішили подарувати Микиті ноутбук. Новий брати не стали, теж з рук купили, але добрий. Микита був радий. Доля його ноутбука вам вже відома.
Я чоловіковій сестрі не допомогла. Настя виявилася лагіднішою. Купила для Микити смартфон, відвезла. На дистанційне Микита пішов.
Я на тисячу відсотків упевнена, що ситуація повториться. Вчитися Микиті ще довго. Навряд чи його батьки розбагатіють.
Я співчуваю сестрі, але це її вибір. Подобається утримувати дорослого чоловіка, хай утримує. Те, що він зрідка працює, нічого не означає.
Усе, що він встигає принести, доки звільниться, йде на погашення боргів, набраних тоді, поки він лежав на дивані. Я б із такою амебою жити не змогла!
Наші з Настею чоловіки сестру вважають недолугою, а її чоловіка зневажають. Свекруха їхню думку повністю поділяє.
Коли ми з Настею купили Микиті ноутбук, то свекруха та чоловіки не схвалили наш вчинок. Свекруха у виразах не соромилася. І зараз, дізнавшись про покупку смартфона, вона висловила Насті пару ласкавих.
Микиту шкода! Просто, по-людськи, шкода! Батько недолугий, мати вірить, що все зміниться. Сумніваюсь! Її чоловік тягне їх на дно!
Жодною любов’ю не можна виправдати байдужість до своєї родини! Як можна поважати чоловіка, який не може розв’язати проблеми зі шкільним дистанційним навчанням?
І це, в принципі, не найбільша проблема. Як вирішуються решта, страшно уявити. Хоча, що там уявляти? Ніяк не вирішуються!
Сидить козел, чекає, доки його дружина все вирішить! Що про такого телепня можна сказати? Жодне пристойне слово на думку не спадає! Чи варте таке кохання відсутності добробуту? Як ви вважаєте?
