Я думала, що подібне притягує подібне. Наприклад, ось брат у мене адекватна людина, отже, і дружина в нього має бути така сама – адекватна. Але щось ця система не працює. Або це збій якийсь, або брат ніколи адекватним не був, а просто постійно успішно прикидався.
Ще рік тому ми спокійно жили з мамою та братом у нашій трикімнатній квартирі. Я навчалася на другому курсі медичного університету, мама із братом працювали. Мир і спокій панували в нас. Кожен мав свою кімнату, ніхто нікого не чіпляв.
Запитань щодо фінансів теж не виникало. Якось ми примудрялися вирішувати усі питання з миром. Я до ладу працювати не могла, якщо тільки влітку, бо навчання висмоктувало весь мій час. Але від мене це й не вимагалося.
– Сина вивчила, і доньку вивчила, – говорила мама. – Зараз ще й легше буде, брат у тебе вже працює, буде простіше за квартиру платити та продукти купувати.
Брат під час навчання також не працював. Мама наполягала на тому, щоб він усі сили прикладав на те, щоб не вилетіти з бюджетного місця, на яке важко вдалося вступити. Тоді всі витрати сім’ї лежали виключно на її плечах, але вона ніколи не скаржилася.
Вдома у нас теж були розподілені обов’язки. Кожен чудово знав, що входить до його зони відповідальності та прибирав без нагадувань. Зрештою, ми всі вже дорослі люди, які розуміють, що і як правильно робити.
Мир і спокій у сім’ї зберігався до того часу, поки в нас не сталося поповнення. Брат одружився. До весілля він зі своєю нареченою не жив, бо вона говорила, ніби її батьки проти. Не знаю, наскільки це відповідає дійсності, щодо її поведінки цього не скажеш.
Проте після весілля він привів молоду дружину до нас у будинок. Свого житла брат не мав, його дружина теж похвалитися нерухомістю не могла. Передбачалося, що якийсь час ми поживемо разом, брат із дружиною накопичать на квартиру, і переїдуть жити окремо.
Проблеми почалися майже одразу. Тижня не минуло, як братову дружину перестала влаштовувати їхня кімната. Для двох вона була надто мала, вважала невістка. Найбільша кімната була у мами, вона колись ділила її з батьком. Мама людина неконфліктна, тому погодилася помінятися кімнатами, раз невістці кисню не вистачає. Наступний тиждень вечорами вони були зайняті перетягуванням меблів та речей.
Наступним пунктом, який не влаштував невістку, стали домашні обов’язки. Точніше, що вона мала свою зону відповідальності тепер. Їй треба мити посуд і раз на тиждень брати участь у прибиранні всієї квартири. Там обов’язки розподілялися в міру просування робіт.
Нам із мамою вона нічого не сказала, але моя кімната тепер сусідила з кімнатою молодих, тому я чула, як вона з невдоволенням висловлює брату, що не наймалася мити посуд після всієї його родини. Можна подумати, мені приносило задоволення мити ванну кімнату, коли вона там наплескається і все заляпає. Але ж я мовчала.
Проте посуд став мити брат. Але він іноді добряче затримувався на роботі, тому ввечері міг зібратися брудний посуд, який потім кис там до ранку. Його дружина спокійно займалася своїми справами. Посуд мили або я, або мама, бо треба було готувати вечерю.
Потім невістка перейнялася комуналкою та іншими побутовими витратами. Їй не сподобалося, що мама та брат платять комуналку навпіл.
– Тобі належить лише одна четверта квартири, а платиш ти половину! Ми так ніколи не накопичимо грошей на своє житло! Чому твоя сестра нічого не платить? Вона вже не дитина!
Брат невиразно бурмотів, що вони з мамою так домовлялися, але ця відповідь невістку не задовольнила. Не знаю, чи розмовляв брат із мамою на цю тему, але він продовжував віддавати їй половину за комуналку, що дуже злило його дружину.
Натомість невістка вирішила заощаджувати на продуктах. Заявила, що тепер вони з чоловіком харчуються окремо та попросила виділити їм полицю у холодильнику. Мама скривилася. Квартира неухильно перетворювалася на комуналку, залишилося лише графік прибирання туалету повісити та відмічати рівень супу у каструлі.
І брат промовчав. Вдав, що нічого не сталося і його влаштовує, що ми тепер не вечеряємо за одним столом. Вони з дружиною або до себе в кімнату йдуть або чекають, коли ми з мамою звільнимо кухню.
Два місяці тому з’ясувалося, що братова дружина чекає дитину. Разом із цією новиною надійшла пропозиція продати квартиру.
– Нам із дружиною час свій кут придбати. У мене тут є одна чверть. На ці гроші ми зможемо взяти іпотеку, – ховав очі брат. Ми з мамою мовчки слухали.
Брат сказав, що ми можемо продати квартиру і гроші поділити, адже все одно я скоро теж вже сім’ю заведу і мені потрібен буде свій кут. А мамі цілком вистачить на однокімнатну, а навіщо їй більше?
– Ну чи можна не продавати, якщо ви готові виплатити мою частку, – закінчив брат свою промову.
Хто автор цього виступу, я навіть не сумнівалася. Вона й зараз стояла і підслуховувала під дверима, видно було по тіні на підлозі. Ну от як тепер нам далі жити?
Ладно я, молода і перспективна, зароблю собі ще на житло. А мамі на старість років змінювати місце проживання. Продавати своє “гніздо” на яке заробляли важкою працею і яке все життя облаштовували.
