– Життя одне, мамо, хочеться кохання неземного, і люстру з кришталевими підвісками, і на море влітку за кордон

– Мамуся, я напевно розлучуся з Мишком.

– Ось це так новина. Це чому, дочко?

– Та що це за мужик, рохля якась. Я як послухаю дівчат на роботі, одній шубу подарував чоловік, інший набір із сережок і кільця. Один мій мені нічого не дарує. Жодного романтизму. Квіти щорічно на день народження, і те, на розпродажі бере. Панчохи ще якось дарував, на початку шлюбу.

– І що з того? Мені батько за все життя нічого не дарував, крім каструль та болячок поганих. А Мишко твій мужик хороший, серйозний, здалися тобі ці шуби.

– Життя одне, мамо, хочеться кохання неземного, і люстру з кришталевими підвісками, і на море влітку за кордон. А то ми на Азовське море один раз з’їздили, і на цьому все. Ось би мені бізнесмена, щоб і красивий був і багатий, і на машині мене катав.

– Зінаїда, зменш свій запал. Ти дивися, цяця знайшлася тут. На який ти здалася бізнесменові? Ти пиріжки навіть спекти не можеш, і промови грамотні говорити. Михайло простий хлопець, але працьовитий. Ви нічого не потребуєте, а кришталь – це пережитки минулого, здався він тобі.

– На мене заглядається начальник, я тут подумала, може він моя доля? Як уявлю, їдемо ми на його машині, на пальці у мене перстень з рубіном, на плечах манто з хутра, і всі дивляться і заздрять.

– Дурепа ти, Зінаїдо. Начальники ці все життя від дружин гуляють, і від тебе буде, не сумнівайся. Ніхто тебе, дурну, так не любитиме, як Мишко. Яєчню вранці, з ковбаскою – будь ласка, капці принесе, не суперечить ніколи, тещу поважає, чого тобі ще треба?

– Дрібно це все, мамо.. Хочеться чогось більшого. А ти неправильна теща якась. Зазвичай зятів лають, на чому світ стоїть, шукають багатих наречених своїм донькам. А ти заступаєшся, дивна.

***
– Ох, теща моя, розлютилася ваша Зінаїда на мене. Все не так їй і не те. Нині чаю запропонував, з сухариками, так розлетілися ці нещасні сухарики по всій кімнаті.

Каже, хочу ікру ложечкою їсти, і солодким чаєм припивати. Машину подавай, та кришталі різні. Звідки в ній ця буржуазія та потяг до гарного життя?

А я ж з усім серцем до неї. Не багатий, то що з того. Не п’ю, зарплату справно приношу, панчохи дорогі навіть подарував якось із премії. І все не таке. До речі, я вам тут гамаші теплі урвав дешево, з начосом. Щоб не мерзла дорога теща.

– Та мій ти золотий! Зять, я тебе образити не дам. Зінка дурню несе, треба ці марення з неї вибити. Є у мене один план, слухай.

***
– Зіна, я тут подумала. Розлучайся з Михайлом. Він чоловік молодий, міцний, встигне ще одружитися, та дітей завести. З тобою каші не звариш, бізнесмена подавай їй. Шкода Мишка, пропадає мужик.

– Хм, та кому він потрібний, цей бовдур! Я ось, вляпалася в цей осередок суспільства, не знаю як тепер вирватися.

– Жінок повно самотніх, не хвилюйся. Я особисто займуся пошуком. Все-таки зять, не чужа людина. Може здобуде людське щастя.

– Зять дорожчий за дочку, де це бачено, мамо? До речі, завтра ж у тебе день народження, чекай на вечерю, запізнюсь трохи тільки, Мишко раніше прийде.

***
– Проходь, Зінаїдо, ось сідай сюди.. Знайомся, це Вірочка, дочка моєї подруги Люсі. Я її з Михайлом поруч посадила. Вірочка така розумничка, пироги пече, вірші пише, а співає як, серце заходиться аж від її вокалу.

Зінаїда оглянула Вірочку. Кучерява блондинка з кирпатим носом, бурштинове намисто, сукня дешева. Сидять, воркують із Михайлом, як голубки.

– Михайле, давайте салатом з морської капусти вас пригощу, дуже корисна річ, скажу я вам.

– А давайте, Віро. Я дивлюся, у нас смак на їжу однаковий. Ось вам куряче крильце, скуштуйте.

Зінаїда дивилася на чоловіка і не впізнавала. Чуб набік причесав, сорочку з геометричними візерунками напнув, модник, одеколоном надушився, що аж око смикається. Ніяк на Віру це око поклав? У компліментах розсипається, догодити намагається.

А Віра і рада старатися. Очі блищать, локон смикає пальцями. Зіна відчула незрозуміле хвилювання у серці. Навіть трохи поколювати стало.

– Зінаїда, допоможи мені гусака принести з кухні.

– Мамо, що відбувається? Що тут робить ця дівчина?

– Як, що? Сватаю я зятя. Тобі ж не потрібний. А Віра одразу його як побачила, каже, я про такого чоловіка все життя мріяла. Пироги йому пекти та дітям нашим носи підтирати буду з великим задоволенням.
І Михайло прямо пожвавішав, дивись, і складеться щастя в них. А ти бізнесмена чекай, з машиною та хутром, поки Мишко буде Віру ощасливлювати.

– Та де це бачено, щоб за живої дружини чоловіка сватали? Ну, ні. Мишка не віддам. Який – ніякий, а чоловік. У мене аж нервовий спазм стався від обурення!

Не дозволю йому бути без мене щасливим! І пироги пекти, справа не важка. І дитину народити, теж багато мізків не треба..

– Михайле, ми йдемо!

– Зараз, дотанцюємо. Віра мене вальсу навчати хоче.

– Я тебе вдома сама зараз так відвальсую, як Вірі й не снилося. Нехай вільних чоловіків шукає. Ідемо додому!

Михайло знизав плечима і йдучи, непомітно підморгнув тещі. Та відповіла тим самим. Двері зачинилися.

– Дякую, Вірочка. Спрацювало. Може задумається Зінка, що хороші мужики на дорозі не валяються. І хіба ж я неправильна теща?
Сама що не є правильна! Сім’ю зберегла і слава Богу! Наливай, Вірочка, вип’ємо за міцні осередки суспільства і за тещ!

Ставте вподобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?