Життя повернулося так, що тепер я тільки сім’ю чоловіка і можу назвати своєю сім’єю, ні мама, ні брат тепер під цю ухвалу не підпадають

Життя повернулося так, що тепер я тільки сім’ю чоловіка і можу назвати своєю сім’єю, ні мама, ні брат тепер під цю ухвалу не підпадають. Все через те, як мої родичі повелися, коли потрібна була реальна допомога, а не телефонне співчуття.

Вони зробили свій вибір, а я свій. Мені спочатку було некомфортно у сім’ї чоловіка. Що свекри, що сестра чоловіка здавались мені якимись холодними та гордовитими, на мою рідню вони не були схожі.

Ми раніше любили поспілкуватися, пожартувати, зібратися за одним столом. У сім’ї чоловіка за столом усі разом збиралися лише з якогось приводу. Я думала, що це вони до мене так холодно ставляться, чимось не догодила, але потім придивилась і зрозуміла, що це просто такі люди, вони так звикли.

Чоловік у мене теж збоку може здатися комусь холодним і пихатим. Це мені сказали подруги. Але мені якось ближче була моя сім’я, ось з ними я в основному і спілкувалася.

У відпустку їздила до них, часто дзвонила, сумувала. Все це тривало до того часу, поки мені не поставили дуже поганий діагноз. Лікування давало шанси обійтися без втручання, але коштувало якихось неймовірних грошей.

У нас їх не було, кредит на таку суму нам із чоловіком не дали, відмовили п’ять банків. Тоді почалися обдзвони родичів. Я почала дзвонити своїм.

Мама в мене ще працює, отримує не так, щоби багато, але я на її зарплату і не розраховувала. Мама живе одна в трикімнатній, де є і моя частка. Ось її я й хотіла отримати.

Питання насправді стояло між життям і смертю, тому я попросила маму продати квартиру і віддати мені мою частку грошима. Цілком це б не покрило всі витрати, але суттєво полегшило б нам пошук грошей.

Мама після мого прохання помовчала, а потім сказала, що нічого не продаватиме.
– Віддам тобі частку, тоді й братові треба буде виділяти, а я із чим залишусь? Що я на ці гроші куплю? Шпаківню десь на задвірках міста? Шукайте інші варіанти.

Я була шокована маминою логікою, почала дзвонити братові, щоб він якось на маму вплинув. Але він теж мене не підтримав, заявивши, що я не маю права примушувати маму продавати квартиру, маю чоловіка, ось нехай він мою проблему і вирішує.

І він вирішив. За допомогою своєї сім’ї, але вирішив. Свекри мали квартиру, яку бабуся подарувала сестрі чоловіка на закінчення університету. Двокімнатна у непоганому тихому районі, у квартирі відмінний ремонт.

Ми самі з чоловіком жили на орендованій квартирі, бо йому передбачалася спадщина від іншої бабусі з дідом, які ще, слава богу, живі. Планувалося, що ми самі собі купимо квартиру, але всі заощадження пішли на обстеження та первинні ліки.

І ось батьки чоловіка поговорили із дочкою, яка без жодного вагання переїхала до батьків, продавши свою квартиру та віддавши гроші нам.

Тільки замислитесь – чужа мені людина без зайвих розмов продає свою квартиру, щоб я могла жити, а моя мама міркує про те, що їй не вистачить грошей на нормальне житло, якщо вона віддасть мені мою частку, а рідний брат заявляє, що це вже не їхні проблеми.

Я була в шоці, не знала, як ми розрахуємось із сестрою, але свекри мене заспокоїли, що жодних розрахунків не буде.

– Квартирою більше, квартирою менше, головне, щоб зі здоров’ям було все добре, тож не нервуй, це не піде на користь, – заспокоїла мене свекруха.

Операція та лікування пройшли успішно, я пройшла реабілітацію і тепер цілком здорова. І я вже п’ять років не спілкуюсь ні з матір’ю, ні з братом. Вони мені не сім’я.

Моя сім’я – це сім’я чоловіка, які, можна сказати, подарували мені життя. А моїм родичам Бог суддя.

You cannot copy content of this page