Пишу, щоб поділитися своїми роздумами, до яких я прийшла не швидко. Напевно, майже кожному знайоме почуття втоми, незадоволеності життям. Звідси й депресії, зневіра. Особливо жінки. Більшість часу проводять на роботі, а ще й домашній клопіт. Намагаємося все встигнути. І обід приготувати і перевірити уроки, і погуляти з дітьми. А у вихідний хочемо приготувати або спекти для сім’ї, щось смачненьке.
Не всім вдається провести свою відпустку на морі чи санаторії. Багато хто відпочиває, якщо це можна назвати відпочинком, на дачах, у селі. І більшість відпустки йде на город, перероблення вирощеного врожаю. Поганого в цьому, звичайно, немає нічого. На зиму будуть запаси і своїх огірків та помідорів, різного варення. Але відпочити по-справжньому не вдалося. А попереду знову — трудові будні. І ми думаємо, як нам важко жити.
Але можна порадувати свою дружину чи маму, купивши їй щось з одягу. Також можна зробити подарунок для душі та тіла на 14 лютого, 23 лютого, 8 березня, день народження своїм рідним та близьким. Це принесе їм радість та гарний настрій.
А я ось згадую своє дитинство, що пройшло у селі. Батьки працювали у колгоспі. Робота там тяжка. На той час переважно ручна праця, а ще й домашнє господарство, город. Але люди вміли радіти життю. Жінки з поля поверталися з піснею, на свята збиралися усією вулицею, щоб поспілкуватися, поспівати. І повірте, вони навіть не знали такого слова як депресія. Якщо в когось траплялося нещастя, то допомагали всім селом.
Чому ж ми зараз живемо кожен сам собі? Або візьміть наших ветеранів, які пройшли таку страшну війну, а потім ще й післявоєнний голодний час. Присутні на всіх парадах, усміхаються, раді, що залишилися живими. Вони вміють цінувати життя.
Чому ж ми зараз живемо в метушні, постійно поспішаємо і постійно не встигаємо. Чекаємо на весну, замість того, щоб навчитися бачити прекрасне у будь-яку пору року. Чекаємо на вихідні та свята, щоб відпочити та повеселитися, не помічаючи, як у цих очікуваннях пролітає наше життя.
Тож давайте зупинимося, хоч на хвилину і подивимося навколо. Життя прекрасне. Просто треба навчитися радіти.
- Знову не спав? - Ірина подивилася на чоловіка з невдоволенням і прихованим жалем. Їй…
Знову. Той знайомий гіркий присмак розчарування заповнив Лілію, щойно вона кинула погляд на екран телефону.…
З боку сім'я Лозових виглядала ідеально. Він інженер-конструктор на солідному, престижному заводі, вона дитячий тренер…
Андрій прокинувся через те, що хтось голосно грюкнув дверима на кухні. Він розплющив очі, подивився…
Юля щовечора засинала під тихий скрип старого дивана, наче чула, як дихає Аліса крізь відчинені…
Галина стояла навпроти дзеркала в коридорі, намагаючись зрозуміти, яке обличчя потрібно зробити, коли вперше зустрічаєш…