У Івана пішла із життя дружина Соломія. Зненацька – вранці не встала сніданок подати.
Він потихеньку сам зібрався та на роботу пішов, а в обід, прийшовши додому, побачив дружину в тій же позі на ліжку, що і вранці: руки під щокою човником складені, ноги підігнуті, – наче спить, тихо та мирно.
Підійшов, доторкнувся, а вона вже холодна. Так і впав чоловік біля ліжка, і вив, і гарчав, як двіровий пес.
Потім прийшли сусіди, похорони, поминки, – і немає його Соломії, з якою двадцять років прожили разом. По різному жили, більше добре, але й по-іншому бувало. А без неї тільки люта туга.
Увечері додому Іван біжить, а будинок на нього пустими зіницями здивовано дивиться. Поки пічку витопить, худобу нагодує, їсти вже й не захочеться.
Молока з хлібом вип’є, і до телевізора. А там долі людські, чужі, трохи забудеться Іван і спати. А у снах Соломія, – жива, бажана.
Прокинеться, а подушка поряд порожня, і тільки місячне сяйво по половицях ковзає. Тужливо мужику, сумно. Друзі пропонують пристати до якої-небудь розведеної.
Немає в Івана бажання чужих в будинок приводити, де все про його Соломію нагадує. Жили ж, не микались, тільки дітей Бог не дав.
Скотина і кішки також по господарці нудьгували. Як жити далі? А тут новорічні свята насуваються, та радості ніякої.
Лежав якось Іван на своєму ліжку і придумав:
– А чи не забрати мені до себе тещу разом з Лідою, кульгавою сестрою Соломії?
Ту ще в дитинстві нетверезий батько понівечив, впустив з ґанку. Так вона і живе біля матері, кульгава та кособока.
Заміж так і не вийшла, років-то вже їй за тридцять. Ще з ними старший брат з багаточисельним сімейством живе, заганяли бабку з тіткою, ті вже місця собі не знаходять.
– А що? – думав Івaн. – Рідні вони мені через Соломію, і в будинку житловим духом запахне. Мені легше буде і їм спокійніше.
Коли він їх покликав, вони швидко погодилися. Так і зажили разом. Іван з роботи йде – в вікнах світло горить, худоба сита, будинок натоплено, борщ та каша в печі томляться.
Все, як у людей. Ліда по дому човником снує, ну точнісінько Соломія. І голос схожий, і обличчям у неї. Іван інший раз і забуде, що її немає, а інший раз і окликне Ліду Соломією. Та лише посміхнеться, – справи життєві.
А по селу слухи поповзли. Іван ще ні слухом, ні духом, а його вже одружили. Мужики підморгують, баби вслід шепочуться:
– А що, кращої не було?
А й не було! Та й не шукав, звик до Ліди. Й недоліку її вже не помічає, – так одного разу вранці і прокинулися чоловіком і дружиною.
Теща – людина тямуща, каже:
– Живіть! Соломію не повернеш, а жити треба!
Ось і живуть. Ліда добра, м’яка, куди Соломії до неї. Вона запальна була, правда, відходлива. Соломія – Ліда, Ліда – Соломія, як одне ціле. І заспокоївся мужик. Чоловік, він як кіт: диван пом’якше, шматок солодше, піч гарячіше – ось і щасливий.
А коли Ліда зізналася, що незабаром батьком його зробить, Іван ледь з глузду від щастя не з’їхав. Пізно, звичайно, в сорок-то років, але і радостно – буде на землі рід його продовжуватися.
Ліда ходила важко, тужливо було дивитися, як скручує бідолагу токсікоз. Як ходить вона з величезним животом, перевалюючись, як гуска, з боку на бік.
Обличчям подурнішала, ноги, як колоди. А Іван не налюбується. З роботи прийде, живіт її погладжує, вухом припадає, ну молодик та й тільки.
Теща сміється, Ліда бентежиться, а Іван радіє. До терміну Ліду в лікарню поклали, наче двійню припустили, та й вік у поро діллі не молодий.
Настав довгоочікуваний час, Ліда справилася сама, без втручання. Двох дівчаток і хлопчика на світ привела. Весь район гудів, все село тиждень не просихало.
Одних подарунків цілу вантажівку привезли – все, від розпашонок до візка. У газету сфотографували, медсестру приставили. Метушня! Добра, щаслива метушня.
Іван сльози щасливі не приховує, – такого подарунка він навіть у Бога не просив, а той і сам здогадався, обдарував мужика.
Поспішає Іван з роботи, в дитячий плач, в запахах пелюшок, до дружини своєї коханої, до тещі золотої. Вже дуже йому діток купати подобається. Величезними своїми лапищами він тримає рожеве тільце сина, і немає людини щасливіше його.
Ось воно, щастя людське, наздогнало мужика і накрило його з головою…
Така ось зворушлива життєва історія до вашого прочитання! Читайте із задоволенням!
