Зі свекрухою у нас завжди були нормальні стосунки. Вона, дякувати богу, в нашу сім’ю не лізе, а я терплю деякі її закиди. Просто іноді посміхаюся “ширше”

Зі свекрухою у нас завжди були нормальні стосунки. Вона, дякувати богу, в нашу сім’ю не лізе, а я терплю деякі її закиди. Просто іноді посміхаюся “ширше”.

Але якось літнього теплого вечора, коли ніщо не віщувало біди, задзвонив телефон чоловіка, і я почула, як він розмовляє зі своєю матір’ю:

-Звичайно, матусю, пам’ятаю! Як я можу забути про твій день народження, тим більше ювілей. Так? Ну добре. Просто ми хотіли посудомийку подарувати, ти ж давно мріяла.

Я підійшла ближче і стала маякувати Валері, що він дурень, навіщо розповів про подарунок, це ж був сюрприз! Але коли він попрощався з мамою, я зрозуміла, що сюрприз насправді чекав мене.

-Мама хоче, щоб ми сплатили банкет у ресторані. Каже, що нічого іншого їй не треба. Аліса придбала їй відпочинок у спа салоні на цілий день, а з нас виходить ресторан.

Сказати, що я очманіла, це нічого не сказати. Я знала про відпочинок у спа і його вартість була приблизно рівна посудомийній машині.

Сума велика навіть для ювілею. Тим більше, що ми не олігархи якісь, живемо як усі, рахуючи кожну копійку. Мало того, наші близнюки-сини цього року йдуть до школи, а отже, всі покупки треба множити на два. Батьки першокласників мене зрозуміють, та й інші також. Але свекруху це не хвилювало.

Ми з чоловіком прикинули, скільки коштуватиме нам банкет і очі полізли на лоб. Я почала протестувати, але Валера був непохитний:

-Я старший син і не маю права скиглити. Візьму гроші з кредитки, потім потихеньку погасимо. Чи ти хочеш, щоб я зганьбився?

Я не хотіла і тому, вгамувала свій пил, погодилася. Все шоу, включаючи квіти та одяг для нас, обійшлося нам в дуже кругленьку суму.Таку кругленьку, що навіть надто.

І ось воно свято. Ведучий веселий, столи повні, гості ситі, свекруха із задоволеним обличчям оглядає все, потім підійматися і просить хвилинку уваги.

Дякує всім за вітання, просить їсти та не соромитися, розливається перед дочкою солов’ями за такий гарний подарунок – день у спа! А потім повертається до нас із Валерою і каже:

– Валеро, ви ж посудомийну машину хотіли подарувати! Я обрала модель. Тільки нехай вона буде вбудована, майстра наймемо, він все встановить. Сам займися цим питанням, будь ласка. А ти, Ксюша, навчиш мене нею користуватись.

Що? Я мало на місці не підстрибнула. А чи не забагато подарунків, люба моя свекруха? І що я можу розповісти про посудомийку, якщо в мене її немає і ніколи не було?

Валера мовчав, я також. А Віра Петрівна вже забула про нас і жартувала з гостями, які кликали її танцювати. І ось ми, очманілі від такого нахабства, сидимо поруч за столом і дивимося, як усі хвацько танцюють. Звісно, їм не довелося платити скажені гроші за те, щоб побувати на цьому святі життя.

Я повернулася до чоловіка:
-Валеро!

Він нічого не відповів, мовчки підвівся і вийшов з-за столу. Повернувся лише хвилин за двадцять, сів, узяв виделку, а рука тремтить.

Свекруха на цілий день пішла у спа. Посудомийку ми не купили, бо вільних грошей немає.

Валера так само нервує, не знаючи, як поставиться до цього мати. Вона розраховує, що коли повернеться, диво-машина вже буде в неї на кухні.

Відчуваю, що зірвусь, якщо вона почне висувати претензії. І все одно, що там буде далі. І які відносини у нас після цього будуть.