– Зібрати нашу ягоду ви змогли, навіть родичам продати встигли, а дізнатися, чи вона нам потрібна, не змогли? – запитала невістка

Я готувала обід і часто поглядала на настінний годинник. Я боялася пропустити електричку, до якої ще треба було десять хвилин діставатися на таксі.

Своя машина, як на зло, у нас зламалася, що завдавало нам великі незручності.

– Максиме, я приготувала обід, клич дітей їсти, а то за мною зараз таксі приїде, – заметушилась я і стала на ходу одягатися.

– Ти куди? – Чоловік відірвався від телевізора і здивовано глянув на мене.

– На дачу. Потрібно вишню зібрати, а то вона зовсім перестигне, – застібаючи блискавку на толстовці, відповіла я.

– Думаєш, там є що збирати? – поцікавився Максим.
Я, замість відповіді, повільно обернулася і запитливо подивилася на чоловіка.

– Я забув тобі сказати про те, що вчора ввечері мама дзвонила і сказала, що вона забігала до нас на дачу і зібрала частину вишні, – несподівано видав чоловік.

– У неї своя є, навіщо їй наша? – Пробурчала я, бо слова Максима мені не сподобалися.
Чого це Ганна Сергіївна поїхала на нашу дачу і почала господарювати в палісаднику?

– Сказала, що вони просто по дорозі їхали з батьком, – байдуже озвався чоловік.
Я кивнула і, отримавши повідомлення про приїзд таксі, побігла взуватися.

До дачі я дісталася за півтори години. Прямо від хвіртки я попрямувала до палісадника, щоб подивитися, чи не опала ягода з деревця.

Однак тут на мене чекав великий сюрприз: вишня була повністю порожньою. Лише парочка миленьких ягід виділялася серед зеленого листя.

Я, не стримавшись, голосно матюкнулася. Я одразу зрозуміла, що свекруха обібрала всю нашу вишню.

Обурена і розгнівана я зрозуміла, що даремно приїхала на дачу, тож почала дзвонити Максимові.
– Ти знаєш, що ніякої вишні тут немає, і я просто так приїхала? – повідомила я.

– Як це немає? Бути не може! – щиро здивувався чоловік. – Нас пограбували чи що?

– Я навіть здогадуюсь, хто саме це зробив! Трохи зібрала, називається? Ага, – хитро промовила я. – Твоя мати, взагалі знахабніла!

У слухавці запанувала тиша. Через пів хвилини Максим зітхнув і запропонував зателефонувати матері.

– Я сама їй зателефоную, – гаркнула я і, скинувши дзвінок, набрала номер свекрухи.
Ганна Сергіївна відповіла мені практично одразу. Солодким голоском вона привіталася зі мною.

– Як справи, люба? Хотіли до вас увечері заїхати, завезти баночку вишневого варення.
– Цікаво, з чиєї ягоди? З вашої чи нашої? – уїдливо запитала я.

– З вашої, зі своєї я ще нічого не робила, – захихотіла у відповідь Ганна Сергіївна.

– Ось мені цікаво, навіщо ви зібрали нашу ягоду? Не пам’ятаю, щоб ми про це вас просили, – я насилу стрималася, щоб не накричати на свекруху.

– Вона вам була потрібна? – награно здивувалася жінка. – Ми вчора заїхали, я дивлюсь, вишня вистигла. Жаль було, що пропаде, тому я зібрала її. А що, не треба було?

– Звісно, ​​не треба було! Я приїхала збирати, а тут пусто, – пробурчала я. – Ви повернути її не хочете?
Ганна Сергіївна неприродно розсміялася мені у відповідь і винувато промовила:

– Нічого не лишилося. Вишня була перестигла, я її одразу ж у справу пустила. Варення, компоту наробила. Родичам частково продала…

Не стримавшись, я голосно свиснула від обурення та нахабства свекрухи.

– Цікаво, як вийшло! Тобто, зібрати нашу ягоду ви змогли, навіть родичам її встигли продати, а зателефонувати та дізнатися, чи потрібна вона нам, не змогли? – випалила я обурено.

– Та й взагалі, яке право ви мали господарювати на чужій дачі?

– Що значить на чужій? – подала голос Ганна Сергіївна. – Ти все виставляєш таким чином, ніби я зі злим наміром проникла до чужих людей і обікрала їх!

– Хіба це не так? Не пам’ятаю, щоб ми давали вам дозвіл на збирання вишні! – грізно промовила я. – У вас є своя, свою і треба було збирати, а не пхати свій ніс, куди не слід! – Додала я, не стримавшись.

Свекруха голосно скрикнула і на мене полилися літри бруду. Ганна Сергіївна почала висловлювати мені все, що думала про мене:

– Забула ти, скільки я вам допомагала? Я ж вам праворуч і ліворуч варення щороку давала, поки ви свою дачу не купили! І тепер така подяка?! Відро вишні мені пошкодувала!

– Може тобі нагадати, що якби не я, Максим би на тобі ніколи не одружився? Він же втекти від тебе хотів, коли дізнався, що ти пузата! Тільки завдяки мені у вас тепер щаслива родина!

– Думаю, що ви надто багато на себе берете! – холодним тоном промовила я. – Те, яка у нас із Максимом сім’я, ми зобов’язані лише собі, але ніяк не вам.

– Не знаю, куди він там хотів утекти, вперше чую про це. Дивує мене зовсім інше: ви стільки років не пхали носа в наші справи, що мені навіть якось дивно і незвичайно бачити це зараз…

– Ой, знаєш, я ще від якоїсь продавчині претензії не слухала! – зухвало огризнулася свекруха. – Васю, розвертай машину, ніякого їй варення! – Скомандувала вона чоловікові.

Після цього в слухавці спочатку запанувала тиша, а потім почулися короткі гудки.

Свекруха не тільки не визнала своєї провини й не запропонувала мені своєї ягоди, яку ще не встигла пристосувати, вона навіть звинуватила мене в жадібності!

Повна роздратування, я лише ближче до вечора повернулася додому. Щоб час не було марно витрачено, я купила у бабусі в електричці відро вишні.

З неї я зварила варення і зробила компот. Після сварки зі мною, Ганна Сергіївна почала спілкуватися лише з сином.

Передаючи гостинці онукам та Максиму, вона обов’язково підписувала банку чи пакет наступними словами: “Тільки для сина та онуків”.

Спочатку мене сильно обурювала її поведінка, але потім я змирилася і припинила звертати увагу на вибрики свекрухи.

Тільки одне турбувало мене, що колишньої дружби з матір’ю чоловіка вже не буде. Я не вважаю, що в цій безглуздій ситуації я перед нею завинила!

Це ж требу було без дозволу приїхати, зірвати нашу вишню, частину продати, частину переробити, а лайном мене виставити! Маячня! Ви зі мною згодні? Чи можливо ви маєте іншу думку?