– Зінко, ану йди сюди! – На всю вулицю дзвінко крикнула Наталя. – Микола Крук свататися прийшов.
Зіна неохоче встала з грядки, витерла руки об пелену сукні та попрямувала до хати.
– Миколо, я ж тобі сказала, щоб не приходив! Ми з тобою просто друзі. Ти мені, як брат, – рідні зі смішинками в очах дивилися напружено, ніби чекаючи на скандал. – Ідіть, будь ласка! – намагаючись не дивитися на сватів, Зіна вискочила в сіни.
Мати охнула і сіла на стілець. Як тільки свати покинули хату, жінка накинулася на дочку:
-Здуріла, дівко … Ти ж сама казала, що хлопець тобі подобається. Краще за Миколу не знайдеш! Круки…вони ж… такі вірні…добрі… працьовиті!
– Мамо, вистачить мені нотації читати. Я не хочу залишатися в цій дірі, а Микола хворого батька не покине. Та й не люблю я його, розумієш, не люблю! – крикнула Зіна і розплакалася.
– Зінко, та тобі краще чоловіка не знайти! Микола вже і мені як син став, – мати схлипнула і витерла сльози краєчком хустки.
Зінаїда була молодшою за Миколу на три роки. Усі в селі знали, що він закоханий у неї. Вечорами за річкою збиралася різновікова компанія.
Молоді розводили на березі велике багаття, пекли картоплю, розповідали анекдоти та страшні історії, загравали один з одним.
Зіна була наймолодшою з усіх, а на галявину приходила з двоюрідною сестрою. Вона несміливо сиділа осторонь і дивилася, як розважається і веселиться сільська молодь.
Її напрочуд миле обличчя з мигдалеподібними карими очима і злегка повненькими губами відразу привернуло увагу Миколи.
Пишне, розкішне волосся дівчина вкладала у довгі золотисто-медові коси, що було рідкістю навіть для села.
На той час уже увійшли в моду короткі стрижки. Микола божеволів, закохався в дівчинку і суворо наказав усім сільським хлопцям:
-Зіну не чіпайте. Підросте моя кохана, обов’язково одружуся!
Час минав, Зіна приймала залицяння Миколи. Їй лестило, що дорослий, гарний, високий хлопець просто втрачає голову, варто тільки їй з’явитися на обрії. Дівчина відчувала до хлопця найсвітліші почуття, але вони були більше родинними.
Невдовзі після невдалого сватання Зіна поїхала вчитися в місто, а Микола залишився у селі доглядати хворого батька.
У ті роки вийшов Закон про кооперацію, і в селі почали оформляти папери фермерам, одним із яких став Микола. Взявши десять голів великої рогатої худоби, спочатку хлопець набив багато ґуль.
Бувало, що в будинку, крім картоплі та солі, нічого не було. А потім поступово пішло-поїхало. Батька Миколи прооперували в столиці, і він пішов на одужання.
Невдовзі про успішного фермера знали не тільки у районі, а й в області. Микола завоював серця всього села своєю людяністю, добротою, чуйністю.
…Наталя поверталася з крамниці, як раптом у неї все попливло перед очима. Як тільки каламутна пелена розвіялася, жінка болісно закашляла, відчуваючи сором у грудях, потім, трохи віддихавшись, глянула на свого рятівника:
– Миколо … А що зі мною?
– Лікар сказав, що все нормально, перегрілися на сонці. Полежте, Наталю Степанівно, – потім, трохи подумавши, невпевнено запитав про Зіну.
– Миколо, донька дзвонить, іноді висилає гроші. Двічі приїжджала з онукою. Каже, все чудово, та тільки чує материнське серце, погано їй… Мені й сни про Зіну жахливі сняться, – вичавила з себе крізь сльози жінка.
Микола підскочив, як ошпарений:
– Дайте мені телефон та адресу дочки.
Коли літня жінка відчинила двері, в ніс Миколі вдарила різноманітна суміш запахів: їжі, вологості, і ще чогось бридкого.
– Шляються тут … До Зінки дзвонити три рази, – злісно процідила стара і, човгаючи по підлозі підошвами шльопанців, пішла.
Микола підійшов до дверей, постукав. Двері були не зачинені. Перед очима була маленька кімната з сірими облізлими стінами. У ній стояли шафа, односпальне ліжко та пара стільців.
– Ви до кого? – до болю знайомий голос змусив Миколу обернутися.
– Зіно … Дівчинко моя рідна …
Зінаїда уважно слухала про те, що відбувалося у житті Миколи. Він мало не одружився, але за місяць до весілля дівчина його покинула, зрозумівши, що серце належить іншому.
– Обманював сам себе, переконуючи, що кохання пішло. Це ніколи не закінчиться… Ти все одно залишишся моєю любов’ю, найсвітлішим і найсильнішим почуттям. Однолюб я, Зіно…
– Та і я все брехала матері. Залицяльники були, але все порожнє, бо… Вони з’являлися і йшли, не залишаючи в моєму житті й сліду. А потім з’явився Родіон.
– Диплом про закінчення інституту чоловік порадив викинути, оскільки в його колі жінки не працюють, і я корилася.
– Він обмежив спілкування з подругами, які виявилися недостойними його уваги, категорично заборонив їздити в село.
– А одного разу прийшов додому, жбурнув мені в обличчя документи про розлучення і гордо процідив, що «знайшов собі молоденьку, менш істеричну». Так ми з донькою й опинилися тут.
– А в село соромно було їхати. Я ж втекла за хорошим життям … Тобі боляче в очі дивитися, матері … – серце Зіни розривалося на частини, і від цього болю вона не могла далі ні говорити, ні плакати.
Зінаїда дивилася на Миколу і думала, що це її рідна людина, її половинка. І як безглуздо вони втратили стільки років життя! Чому, щоб побачити найдорожче з того, що ти маєш, спочатку потрібно втратити його?
А чоловік думав про те, як довго він шукав кохання, намагаючись забути минуле, а виявилося, що від себе не втечеш.
Як добре, що вони ще мають час все виправити. Тож, хай їм щастить…
Дякую Вам, шановні читачі, за ваші слушні коментарі та вподобайки! Читайте із задоволенням!
