Це сталося в пору мого отроцтва. В ті часи, коли не було наворочених смартфонів і ноутбуків, а виходячи з цього і соц мереж.
Улюбленим заняттям багатьох дівчат було заповнення всіляких анкет. Опитувальники були яскраві, барвисті.
Робили хто на що здатний: хто вирізав з глянцевих журналів красивих дівчат, хто змальовував картинки, щоб досягти успіху в оформленні.
Анкети передавали для заповнення один одному, підсовували всім новим друзям і знайомим. Такі анкетки були у мене і інших подружок і приятельок.
Один раз якось анкета однієї дівчинки з нашого двору, Анни, потрапила в руки хлопцям. А у неї там був напис на всю сторінку: «люблю Тимура.» (Це вона написала про свого троюрідного брата, з яким у неї були теплі дружні стосунки).
В сусідській хаті жив теж Тимур, його тезка. Прочитавши, цей запис Тимур з нашого двору дуже зрадів, він подумав, що Анька про нього написала, прям став липнути, не давати проходу.
Анна довгий час не могла навіть зрозуміти в чому справа. Їй ще в той час було ще не до хлопців. У неї було одне улюблене заняття мистецтво в художній школі.
Тимуру ця моя приятелька ще й до прочитання запису подобалася. Тепер вся симпатія збільшувалася у сто разів.
Анька на всі його прояви симпатії відповідала з холодною байдужістю.
Тимуру ж вона подобалася з кожним днем все більше. Він зрозумів, що це любов. Він чекав її марно по дві години біля під’їзду. Вона йому тільки привіт-пока. А той все зітхав.
Прочитав на свою голову…
