Зізнання у коханні: Пам’ятаєте у кожної дівчини були зошити-анкети із запитаннями?

Це сталося в пору мого отроцтва. В ті часи, коли не було наворочених смартфонів і ноутбуків, а виходячи з цього і соц мереж.

Улюбленим заняттям багатьох дівчат було заповнення всіляких анкет. Опитувальники були яскраві, барвисті.

Робили хто на що здатний: хто вирізав з глянцевих журналів красивих дівчат, хто змальовував картинки, щоб досягти успіху в оформленні.

Анкети передавали для заповнення один одному, підсовували всім новим друзям і знайомим. Такі анкетки були у мене і інших подружок і приятельок.

Один раз якось анкета однієї дівчинки з нашого двору, Анни, потрапила в руки хлопцям. А у неї там був напис на всю сторінку: «люблю Тимура.» (Це вона написала про свого троюрідного брата, з яким у неї були теплі дружні стосунки).

В сусідській хаті жив теж Тимур, його тезка. Прочитавши, цей запис Тимур з нашого двору дуже зрадів, він подумав, що Анька про нього написала, прям став липнути, не давати проходу.

Анна довгий час не могла навіть зрозуміти в чому справа. Їй ще в той час було ще не до хлопців. У неї було одне улюблене заняття  мистецтво в художній школі.

Тимуру ця моя приятелька ще й до прочитання запису подобалася. Тепер вся симпатія збільшувалася у сто разів.

Анька на всі його прояви симпатії відповідала з холодною байдужістю.

Тимуру ж вона подобалася з кожним днем ​​все більше. Він зрозумів, що це любов. Він чекав її марно по дві години біля під’їзду. Вона йому тільки привіт-пока. А той все зітхав.

Прочитав на свою голову…