– З’явилася, не запилилася. Я думав, ти сьогодні ночуватимеш на своїй роботі! – Почула Іра, не встигнувши переступити поріг квартири.
– Гена, я ж попереджала, що затримаюся на роботі. Тобі що, складно дочку із садка забрати та вечерею нагодувати? – Спробувала відповісти Ірина чоловіку.
– Якби свою доньку, то не складно. А тут ще невідомо… – тихо сказав Геннадій і ступив із передпокою до кімнати.
– Що ти сказав? Ти знову починаєш? – обурено гукнула Іра і почала ще швидше розстібати блискавку на чоботі.
…Іра та Гена одружилися шість років тому. За рік після весілля з’явилася донька Алінка. Спочатку молода сім’я жила дуже непогано.
Звісно, стосунки Іри зі свекрухою Валентиною Іванівною було важко назвати ідеальними. Але ідеально буває лише в одиниць.
Іра поважала матір свого чоловіка, намагалася ставитися привітно й Аліні завжди говорила, що бабуся найпрекрасніша.
Перші проблеми почалися два роки тому, коли Гена потрапив під скорочення на заводі. Чоловік втратив роботу.
Перші кілька місяців отримував вихідну допомогу зі скорочення, паралельно намагався знайти нове місце. Тільки ось нічого путящого йому не траплялося.
– Ну, як співбесіда? – вкотре цікавилася Ірина.
– Та нічого. Беруть, – похмуро відповів Геннадій.
– Ну й чудово!
– Що ж тут чудового? Я відмовився. Там зарплата копійки, та й начальник недолугий якийсь! – вкотре вигукнув чоловік.
– Слухай, ну маленька зарплата ще не привід, щоб відмовлятися.
– Я не працюватиму за копійки! Шукатиму ще! – обнадійливо відповів Геннадій і продовжував пошуки, лежачи на дивані.
Донька росла, з’явилися додаткові витрати, бо дівчинка почала ходити на танці та англійську.
Оскільки відповідну роботу Гена, як і раніше, не знайшов, Ірина вирішила сама взяти ще половину ставки бухгалтера.
Звичайно, важко, але іншого виходу в цій ситуації жінка просто не бачила. Вона щиро сподівалася, що чоловік таки встане з дивана, схаменеться і піде працювати.
Тільки всі очікування та надії жінки виявилися марними. Гена продовжував залишатися вдома, шукав оголошення, та періодично ходив на співбесіди. Результат Ірину вже не дивував.
І все б нічого, але останнім часом Гена почав дружину дуже ревнувати до начальника – Павла Костянтиновича.
І добре б це були тільки ревнощі. З легкої подачі Валентини Іванівни він усе більше стверджувався, що Аліна на нього зовсім не схожа. Ось і цього разу у бік Ірини полетів черговий неоднозначний натяк.
– Що ти сказав? Ти знову? – обурено гукнула Іра і почала ще швидше розстібати блискавку на чоботі.
– Що чула! – долинуло з кімнати.
Ірина зняла взуття, поставила чоботи на полицю та пройшла до кімнати. Гена сидів на дивані та гортав журнал.
– Ти зовсім усі мізки вже розгубив, чи що? Чи знову до мами в гості заходив?
– Ти мою маму не чіпай! – обурився Гена.
– Та боже борони її торкнутися! Вона ж тобі он журнали купує, як маленькому хлопчику з машинками.
– Тільки шкода, що мама тобі не пояснила одну просту істину – гортаючи каталог автомобілів, лежачи на дивані, ти навіть найдешевшу машину ніколи не купиш! – Скипіла Ірина.
– На такій роботі, куди ти мене відправляєш, і на велосипед не заробиш!
– Ну то ти знайди собі таку, де заробиш! Або йди працювати туди, куди беруть, щоб дитині на заняття та на їжу заробити! – Ірина практично перейшла на крик.
– Якби своїй дитині, то я б і пішов! Щось дитина на мене не дуже схожа, і не один я це помічаю.
– Та ти що! – Ірина відчувала, як до горла підступає грудка, а на очі навертаються сльози.
– Так! Я ще ДНК зроблю і подивимося тоді! – Сказав Гена.
– Зроби. Тільки ДНК грошей коштує! На роботу доведеться спершу влаштуватися! – сказала Ірина і встала зі стільця.
– Нічого. Мама дасть… – відповів Гена.
– Ах, он воно що! Ну, ну … – Жінка поспішила піти з кухні. Вона таки не стримала сліз і розплакалася.
Тієї ночі Ірина переночувала з донькою в дитячій кімнаті. Однак вона була щиро впевнена в тому, що про тест ДНК чоловік ляпнув не серйозно. Вона ніяк не могла припустити, що Гена справді має наміри щодо цього.
Наступного дня Ірина знову затрималася на роботі. Начальник, Павло Костянтинович, запропонував підвезти її до будинку. Жінка не відмовилася – їм все одно по дорозі, а машиною хоч швидше можна дістатися.
– Нічого не змінюється! – Сказав Гена, коли Ірина вийшла з машини. Чоловік із донькою гуляли на майданчику біля під’їзду.
– Гено, ти знову маєш намір посваритися зі мною, як учора?
Чоловік не встиг відповісти, бо у розмову батьків вклинилася маленька Алінка.
– Мамо, мамо, а ми з татом і бабусею ходили в лабратло… ні, в ларбартор… лалбралтор… Тату, скажи, як правильно! – радісно сказала дівчинка.
Ірина подивилася на усміхнену доньку, потім на чоловіка.
– Гено, це що таке? Ти що справді вирішив зробити ДНК?
– А що? Якщо тобі боятися нема чого, і Алінка моя донька, то в чому проблема? Я не розумію… – незворушно відповів Гена.
– Ви з матір’ю немов збожеволіли обидва! Ходімо, Аліно.
Ірина взяла дочку за руку та повела додому. Геннадій пішов за ними. Коли Аліна вже спала, Ірина вирішила ще раз спокійно поговорити із чоловіком.
– Гено, навіщо тобі все це? Навіщо вигадувати цю нісенітницю, якщо можна влаштуватися на роботу, жити, ставити перед собою якісь цілі… Машину нарешті нормальну купити!
– А що ти так занервувала, Іро? Чого заметушилася? Навіщо мені купувати машину? Щоб возити дружину-зрадницю і чужу доньку!
– Як я рада, що Алінка ще маленька і всього цього просто не чує, і не усвідомлює. Сподіваюся, що колись тобі буде соромно за свої слова!
– Ну, сподівайся, не сподівайся… А тест покаже. Може, вона донечка твого улюбленого начальника. Ось він їй усе шоколадки купує, та подарунки робить…
– Я більше не слухатиму, як ти ображаєш свою дитину. Справді, дочекаймося результатів тесту, і тоді поговоримо. А поки я спатиму в дитячій!
– І, взагалі, хотів тобі сказати, що поки цей безлад, я дитину з садка забирати не зможу. Я, мабуть, із завтрашнього дня у мами тимчасово поживу! – сказав Геннадій із двозначною усмішкою на обличчі.
– Роби, що хочеш!
Наступного дня Ірина відпросилася з роботи та попросила маму приїхати з іншого міста, щоб вона змогла забирати Алінку із садка.
– Доню, невже ти після всього зможеш жити з ним? Ну ти подумай, який безсовісний! – обурювалася мама Ірини.
– Не знаю, мамо. Подивимося… – багатозначно відповіла Ірина.
Вона й сама до ладу не знала, що робитиме далі. І до чоловіка відчувала подвійні почуття. З одного боку, Ірина його щиро любила і вважала рідною людиною.
З іншого боку – те, що він творив, було справжньою зрадою не тільки до неї, а й до маленької Алінки, яка любила тата всім серцем.
За тиждень були готові результати аналізів. Геннадій сам зателефонував дружині та попросив зустрітися.
– Щось я не розумію. Написано, що я батько Аліни, – говорив він, читаючи результат.
– Що тут незрозумілого? Навіть наука довела, що Аліна твоя, вона схожа на тебе! А, щоб не думати про всяку нісенітницю, влаштовуйся на роботу якнайшвидше, і менше слухай нісенітницю, яку чомусь говорить твоя мати.
Геннадій помовчав кілька секунд. Ірина була практично впевнена в тому, що зараз він вибачиться, і вони спробують ще раз жити довго і щасливо.
– Може, в лабораторії помилилися і результат неправильний? Може зробити ще один тест для впевненості, але тільки в іншій лабораторії? – З розумним виглядом міркував чоловік.
– А може тобі подумати, де грошей заробити дитині на оплату гуртків, їжу та одяг? – Сказала Ірина і пішла геть.
Після цього жінка сама подала на розлучення.
– Злякалася повторного тесту! О, як ми її вивели на чисту воду! – захоплено кричала свекруха.
– Добре, що ти мені вчасно підказала тест зробити. Я просто впевнений, що тут помилка, а якщо зробити в іншій лабораторії, батьківство не буде доведено! – підтакував матері Геннадій.
Судом Геннадію було призначено аліменти. Він, природно, за доброю порадою коханої мами, все-таки влаштувався працювати на чверть ставки, щоб платити доньці щонайменше. Спілкуватися з Аліною Геннадій відмовився.
Спочатку дівчинка питала, де тато. Ірина брехала, що він поїхав на роботу, у відрядження і незабаром повернеться. Потім дівчинка почала потроху забувати батька.
За кілька років Ірина з Аліною переїхали до іншого міста. Там Іра зустріла чоловіка, вийшла за нього заміж. Олексій, так звали обранця, прийняв Аліну, як рідну дочку.
– Льоша, я така рада, що ви з Аліною порозумілися, – неодноразово казала Ірина до чоловіка.
– Гарна дівчинка. Адже вона мені справді, як донька стала. Мені здається, що вона навіть чимось схожа на мене! – з усмішкою говорив Олексій.
– Так, мені теж часом так здається!
Геннадій так і лишився жити з матір’ю. Він більше не одружився, і згодом, у глибині душі почав усвідомлювати, яку дурість зробив. Якось наважився зателефонувати до Ірини.
– Іро, дай мені номер телефону Аліни. Хочу запропонувати їй зустрітись. Все-таки не чужі люди.
– Навіщо Аліні це потрібно? У неї зараз підлітковий період, і я не хочу зайвих переживань.
– Але ж я її тато… – тихо сказав Гена.
– Справді? Ти це за тестом визначив, чи як? Ти знаєш, я думаю, що тепер Аліна справді не твоя дочка, а тільки моя.
Ірина анітрохи не сумнівалася у своєму рішенні. Вона була щиро впевнена в тому, що людина, яка вчинила зраду, легко повторить це ще раз.
Геннадій зрозумів, що всі його сумніви виявилися просто порожніми, які не мають жодної підстави. Але саме вони зруйнували його життя, перетворивши самого чоловіка на таку саму порожнечу.
Бог йому суддя. Мамій, він і є мамій. Я б таким суворо забороняла створювати родину, від гріха подалі. Та й матусям таким ще прилетить… Я слушно міркую?
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.
