– Значить, моя мати для твого ювілею пикою не вийшла, а моя премія на банкет якраз? – Викарбувала дружина

Оксана стягнула робочі туфлі прямо біля порога і втомлено притулилася до одвірка. З кухні долинало бадьоре насвистування і брязкіт посуду.

Чоловік перебував у відмінному настрої. Останні три тижні Станіслав жив виключно передчуттям свого грандіозного свята.

У суботу йому виповниться п’ятдесят. Цифра солідна, кругла дата, а амбіції у чоловіка завжди йшли на крок попереду його реальних можливостей.

Вони домовилися ще місяць тому. Розкішний банкет сплатять у складчину. Станіслав вигребе свою заначку, яку по крихтах збирав із шабашок у гаражах, а Оксана вкладе свою квартальну премію. Бухгалтерія обіцяла переказати гроші саме сьогодні, у п’ятницю ввечері.

Саме ці гроші мали покрити другу половину застілля в ресторані, яке Станіслав вибирав із прискіпливістю критика.

Оксана пройшла коридором, залишила сумку на тумбі та зазирнула на кухню.

Станіслав сидів за обіднім столом. Перед ним лежав пухкий щоденник у обкладинці з дерматину, густо списаний дрібним почерком. Чоловік водив ковпачком ручки по рядках, щось тихо бурмотів собі під ніс і періодично хмикав.

– Привіт.

– О, прийшла! – Станіслав підняв голову і радісно потер долоні.

– Ну що, переказали гроші?

Оксана пройшла до раковини і ополоснула пальці.

– Переказали. Зайшла в додаток дорогою, все на місці.

– Краса! – Він з поважним виглядом поправив комір домашньої сорочки, ніби вже сидів на чолі столу.

– Завтра з ранку поїдемо в ресторан, залишок вносити. Я вже з адміністратором зідзвонився. Меню затвердив остаточно. Два види гарячого, рибне плато, рулетики всякі. Буде шик. Михайлович позаздрить.

Оксана витерла долоні кухонною серветкою та підійшла до столу. Вона хотіла запитати, о котрій точно їм виїжджати, але погляд випадково впав на розкритий щоденник.

Там красувався список гостей. Два довгі стовпці з іменами та прізвищами.

Вона примружилася. На початку другого стовпця, де традиційно йшли родичі з її боку, один рядок був густо, з особливим натиском, закреслений чорною пастою.

Оксана нахилилася ближче. Крізь чорнило виразно проступали знайомі літери.

– Ти куди Галину Степанівну подів? – Вона тицьнула пальцем прямо в закреслене ім’я матері.

Станіслав квапливо зачинив обкладинку і спробував недбало відсунути щоденник на край столу, прикривши його долонею.

– Нікуди я її не дівав.

– Стасе, я не сліпа, – Оксана випросталась і вперлася поглядом у чоловіка. – Моя мати викреслена зі списку запрошених. Чому?

Чоловік невдоволено скривився. Святковий настрій явно дав тріщину, зіткнувшись із незапланованою перешкодою.

– Оксано, давай без скандалів, га? Я тебе дуже прошу, не псуй мені вечір.

– Я не скандалю, – вона схрестила руки на грудях, чекаючи на відповідь.

– Я ставлю просте запитання. Ми місяць тому разом складали цей список. Мати була там під п’ятим номером. Я особисто їй дзвонила і попереджала, щоб вона цими вихідними нічого не планувала на дачі. Що змінилося сьогодні?

Станіслав важко зітхнув, усім своїм виглядом показуючи, як його стомлюють ці одвічні жіночі причіпки.

– Нічого не змінилося. Просто я все добре обдумав на свіжу голову, – він стукнув пальцями по стільниці.

– Це моє свято. Розумієш? Мій ювілей. Я хочу відпочити, розслабитися. Посидіти по-людськи з нормальними людьми, поспілкуватися, хильнути.

– А моя мати, значить, ненормальна?

– Вона завжди всім незадоволена! – Станіслав розлютився і рубанув долонею в повітрі.

– То дме їй від кондиціонера, то музика на вуха тисне, то салати з майонезом їй жирні, то молодь за сусіднім столом не так одягнена. Вона ж весь вечір сидітиме зі стиснутими губами і свердлитиме мене поглядом. Мені перед колегами буде ніяково.

– Перед якими колегами? – Оксана отруйно посміхнулася. – Перед твоїм Михайловичем, який минулого новорічного корпоративу заснув обличчям у холодці, а потім зніс вішалку в гардеробі?

– Чи перед бухгалтеркою вашою, яка матюком розмовляє голосніше, ніж та сама музика репетує? Чудова компанія аристократів збирається!

– Не чіпай моїх колег. Це інше! – Станіслав випростався, захищаючи свою територію.

– Галина Степанівна псуватиме всім настрій своїм виглядом. Їй сімдесят один рік. Їй важко у таких галасливих закладах. Тиск стрибне, кому це треба?

– Їй сімдесят один, і вона чудово почувається! Минулими вихідними вона одна дві грядки полуниці пересадила.

– Саме так! – Чоловік переможно скинув підборіддя, немов упіймав дружину на слові. –  Нехай удома сидить. У тиші та спокої. Телевізор подивиться, серіал свій улюблений. Відпочине від метушні.

Він примирливо посміхнувся, вирішивши змінити тактику на більш м’яку.

– Я їй кусок торта потім сам привезу. У лоточку. Особисто. Відразу після ресторану заїдемо та вручимо.

Оксана дивилася на чоловіка і не впізнавала людину, з якою прожила п’ятнадцять років. Він, звичайно, завжди недолюблював тещу, це було відомо.

Галина Степанівна за словом у кишеню не лізла і зятя періодично на місце ставила, особливо, коли той намагався уникнути домашніх справ.

Але щоб ось так, відкрито, викинути літню людину, матір дружини, зі списку найближчих? І навіть не обговорити це із нею!

– Чудово, – вона коротко кивнула, не зводячи з нього очей. – Просто чудово. Турботливий ти наш.

– Ну, ось і домовилися, – Станіслав із помітним полегшенням видихнув і знову потягнувся до свого безцінного блокнота.

– А твоя сестра з виводком дітей – це потрібний формат? – Голос Оксани став оманливо м’яким, майже лагідним.

Станіслав завмер із ручкою в руці.

– У сенсі?

– У прямому, Стасе!

Вона сперлася стегном на кухонний гарнітур.

– Рита притягне своїх трьох пацанів. Минулого разу, на ювілеї у твого брата, вони в ресторані розбили величезне дзеркало у фойє і витерли руки в шоколадному торті об білі портьєри.

– Ми за цей погром платили зі своєї кишені, бо Рита раптово забула гаманець удома.

– Не чіпай мою родину! – Станіслав гнівно підвівся, ледь не перекинувши стілець. Обличчя його пішло червоними плямами.

– Рита – це рідня! Це сім’я, розумієш? Племінники – це святе! Так, пацани бавляться, ну і що? Діти є діти, їм треба бігати.

– Дітям по дванадцять років, Стасе. Здорові лобурі, які чудово розуміють, що роблять.

– Я сказав, що тема закрита! – Він гаркнув так, що у вікні задеренчало скло.

– Моя сестра буде на моєму ювілеї! А твоя мати там взагалі ні до села, ні до міста. Все, розмова закінчена! Обговоренню не підлягає!

Чоловік нервово смикнув комір сорочки, ніби йому раптом стало не вистачати повітря.

– Іди краще в додаток зайди. Перекажи гроші на мій рахунок прямо зараз. Мені завтра о десятій ранку вже в ресторані треба бути, з адміністратором розрахунок вести.

Як справжній господар становища Станіслав навіть не сумнівався, що все піде за звичним сценарієм. Дружина побурчить, проковтне образу, як робила це десяток разів до цього, і слухняно понесе свою  зароблену премію в спільну скарбничку. Заради міфічного миру у ній.

Оксана не ворухнулася. Вона мовчки розглядала цього чужого, розлюченого чоловіка. Дивилася на його пихатий вигляд, на цей безглуздий блокнот, на його святу впевненість у власній правоті.

– Я не буду нічого переказувати, – вона сказала це абсолютно рівно і чітко. Без істерик та надриву.

Станіслав насторожено поцікавився, дивлячись на неї спідлоба.

– У сенсі не будеш? Ліміт по карті перевищено, чи що? Так частинами кидай, там комісія копійчана.

– У прямому сенсі, Стасе, – Оксана відштовхнулася від гарнітура і підійшла до столу.

– Моя премія залишиться при мені. На твій рахунок я не перекажу жодної гривні. Ні сьогодні, ні завтра, ні післязавтра. Ніколи!

– Ти у своєму розумі?! – Чоловік різко схопився на ноги. – Ми ж домовлялися! Ти обіцяла! У мене ресторан замовлено! У мене найдорожче меню затверджено!

– Твій ювілей, Стасе, – вона дивилася прямо йому в очі, не відводячи погляду. – Твоє свято. Твої гості. Твоя сестра. Твої чудові колеги.

Оксана в’їдливо посміхнулася.

– Сам щойно сказав – ти все вирішуєш! Це твій день. Обговоренню не підлягає. Ось і оплачуй свій ідеальний банкет сам! Твоєї заначки  якраз вистачить на пару салатів та музику.

– А решта? – Станіслав відверто зірвався на вереск.

– Там сума знаєш яка виходить?! Я де тобі такі гроші візьму до завтрашнього ранку?!

– Значить, моя мати для твого ювілею пикою не вийшла, а моя премія на банкет якраз? – Вона викарбувала кожне слово.

– Так не буває, любий мій! Або ми сім’я, і ​​тоді на святі гуляють усі наші близькі, без поділу на «нормальних» та «ненормальних». Або це твоє особисте свято егоїста!

– Та ти… та ти просто зірвати мені все хочеш! Зі шкідливості! – Він метався по кухні, хапаючись за голову.

– Я ж зганьблюсь! Перед усіма зганьблюсь! Адміністратор мене на сміх підніме!

– А ти в Рити позич, – Оксана лукаво підморгнула. – Вона ж рідня. Це святе. Впевнена, кохана сестра з радістю додасть братові на свято.

– Куди ти ці гроші дінеш? – Станіслав різко зупинився і дивився на дружину злими, колючими очима. – Куди?! На шмотки спустиш, так? На свої помади?!

– На путівку, – вона спокійно розвернулася до виходу з кухні.

– До хорошого такого, пристойного санаторію з лікуванням. Для Галини Степанівни. Завтра вранці якраз поїду оформляти.

– Кому?!

– Раз вона обличчям для твого розкішного свята не вийшла, хай хоч здоров’я підлікує на водах. Тиск свій у норму приведе. Моя премія – мої правила!

Оксана зупинилася у дверях і кинула через плече.

– А ти відпочивай завтра. Розслабляйся. Меню затверджуй. А торт у судочці я мамі сама привезу. Особисто.

Вона пішла в кімнату і щільно зачинила за собою двері.

Ранок суботи почався з напруженої метушні. Станіслав демонстративно гримів посудом на кухні, сподіваючись, що за ніч дружина охолонула, обміркувала свою поведінку і зараз вийде з телефоном у руках, готова зробити переказ.

Оксана вийшла вмита, одягнена в джинси та свіжу сорочку.

– Доброго ранку, – вона налила собі кави, ігноруючи страждальний вигляд чоловіка.

– Оксано, ну вистачить вихитуватись, – Станіслав спробував зобразити миролюбну посмішку, хоча вилиці в нього ходили ходуном. – Час підтискає. Мені виїжджати за пів години. Давай переказуй, і забудемо цю дурну розмову.

– Я нічого не забула. І переказувати мені нічого. Я пів години тому сплатила путівку онлайн. Бронь підтверджена.

Чоловік зблід так стрімко, ніби з нього разом викачали все повітря.

– Ти… ти брешеш!

– Зайди в мою пошту, подивися електронний чек, якщо не віриш.

Вона поставила чашку в раковину.

Станіслав заметався коридором, хапаючи телефон. Він судомно гортав список контактів, бурмочучи прокляття. Оксана мовчки взувалася.

Вона чула, як чоловік додзвонився до сестри.

– Рито, привіт. Слухай, рятуй. Мені тут на бенкет трохи не вистачає… Що означає ні? Рито, ну це ж ювілей! Та до чого тут куртки дітям, позич до зарплати! Рито!

Він кинув слухавку на тумбочку з такою силою, що та жалібно брязнула. Сестра, для якої племінники були «святими», очікувано відмовилася спонсорувати свято брата.

За два тижні грандіозний ювілей відгримів. Оксана на свято не пішла. Послалася на сильну мігрень і провела весь суботній вечір у матері, збираючи їй речі у довгоочікувану поїздку та обговорюючи майбутні процедури у санаторії.

Станіславу того дня довелося сильно попітніти. Михайлович відмазався ремонтом машини, решта колег тактовно з’їхала з теми позик.

У результаті гордому ювіляру довелося оформити в додатку кредитку з кінським відсотком, щоб сплатити рахунок із ресторану та не зганьбитися перед гостями.

Свій борг банку він виплачує й досі, урізаючи себе в обідах та тютюні. За що боровся, недолугий…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Чи слушно вчинила дружина?