Вночі донька вередувала, і Женя майже не спала. Зазвичай Єгор допомагав їй, але в нього сьогодні мали бути важливі переговори з новими партнерами, тому Женя не турбувала чоловіка і пішла з Катрусею в іншу кімнату. Та так і просиділа у кріслі з донькою на руках майже всю ніч.
Єгор, йдучи на роботу, сказав:
– Ти сьогодні з господарством не вбивайся – відпочинь. Катька засне, і ти лягай. А на вечерю щось замовимо.
Женя так і хотіла зробити. Погодувала доньку, поклала, і вже сама збиралася прилягти, як ожив домофон.
Прийшла її мати.
– Мамо, трапилося щось?
– Ні. А що – я не можу до тебе просто так прийти?
– Можеш. Але ти зазвичай попереджаєш, – сказала Женя.
– Чи завадила? – Запитала мама.
– Та ні, просто я хотіла поспати – Катя сьогодні всю ніч фестивалила, тільки зараз заснула, – відповіла дочка.
– Які всі ніжні! Я вас трьох виростила, теж по-різному було, але вдень ніколи не спала.
Ольга Яківна справді виховала трьох: Женю, батько якої загинув, коли дівчинці було лише два роки, і ще двох – Тасю та Борю від другого чоловіка – Григорія.
– Гаразд, я до тебе у справі прийшла, – сказала мама, відставивши від себе порожній кухоль. – У тебе в бабиній квартирі хто зараз живе?
– Сім’я: чоловік із дружиною та дитина.
– За угодою, чи так? – Запитала мама.
– Звісно, за угодою. На рік уклали з можливістю продовження.
– І коли угода закінчується? – Знову запитала мама.
– Наприкінці квітня, але вони хочуть подовжити.
– Відмовся.
– Чому? Вони нормальні квартиранти: платять вчасно, із сусідами проблем немає, у квартирі порядок. Не завжди так щастить з орендарями, – відповіла Женя.
– Борі квартира потрібна, – сказала мама.
– Навіщо? Йому що – вдома місця мало? Ви з ним і дядьком Гришею живете у трикімнатній.
– Одружитися задумав, – пояснила мама.
– Нехай наймає. Я його у свою квартиру не пущу.
– Чому? Ти ж Тасю із чоловіком пустила. Вони в тебе тоді безплатно два роки жили. А брата не впустиш? – Образилася мама. – Ти цією квартирою, як пані, розпоряджаєшся – цього пущу, цього не пущу. Не по-родинному.
Мама вже не раз дорікала доньці квартирою – вважала, що вона мала поділитися з усією родиною. Але Женя була з цим не згодна.
Квартиру вона отримала у спадок від бабусі з боку батька. Женя була онукою від єдиного сина Катерини Василівни, який рано пішов із життя. Бабуся її дуже любила, часто забирала до себе на канікули й, звичайно, заповіт написала на Женю.
Матір і вітчима це сильно обурило, майже образило: вони кілька разів заводили розмову про те, що Женя має продати квартиру і принаймні половину грошей віддати в родину.
Але Женя цього робити не стала. Коли вона вийшла заміж, вони з Єгором три роки жили в цій квартирі, доки не накопичили грошей на перший внесок на двокімнатну.
Того року, коли вони переїхали, вийшла заміж Тася. У її чоловіка – Дениса – був будинок у селищі. Вони його продали й вирішили не купувати квартиру, а побудувати будинок у передмісті.
Будували два роки. Їм треба було десь жити весь цей час, і Женя пустила їх в однокімнатну квартиру.
Саме це згадала зараз мама. Мовляв, сестру врятувала, тепер виручи брата.
Але Женя чудово розуміла, що це не одне й те саме.
У сім’ї дбали про всіх дітей, але Борю завжди виділяли. Наприклад, день народження Жені та Тасі проводили у сімейному колі, обмежуючись покупкою торта до вечері та якихось «практичних» подарунків – нових черевиків чи светра.
Дні народження Борі відзначалися, як національні свята: накривали стіл, збирали гостей, іменинник приймав вітання родичів та численні подарунки.
Дядько Гриша в такі дні, злегка під мухою, любив повторювати:
– Що дівчата? Ростиш, годуєш, одягаєш і віддаєш у чужу родину. Чи то діло син! Спадкоємець! Продовжувач прізвища!
Наслідувати у дядька Грицька, крім трикімнатної квартири, де всі вони жили, було нічого. І прізвище в нього було аж ніяк не дворянське – Сидоров, але сестри давно зрозуміли, що сперечатися і заперечувати марно.
– Мамо, Тасю я пустила, бо знала, що вони квартиру не розгромлять, що комуналку оплачуватимуть вчасно. Крім того, у нас тоді ще не було квартирантів.
– Якщо хочеш, Боря тобі теж платитиме. Знижку йому зробиш невелику, – сказала мама.
– Ні. Не платитиме він.
– Чому ти так думаєш?
– Тому що він уже другий місяць не працює, – пояснила Женя.
– Так він працюватиме. Ось зараз одружиться, потім вони у весільну подорож злітають. А коли повернуться, Боря одразу почне шукати роботу, – пообіцяла мати.
– Знаю я, як Боря роботу шукає: по три місяці лежить на дивані й розмірковує про те, що всі роботодавці якісь дивні: хочуть, щоб він працював багато, а платити збираються мало, – посміхнулася Женя.
– Значить, не хочеш допомогти братові?
– Мамо, якби я зараз працювала, то, можливо, ще подумала б. Але я у декреті. Кошти, які нам платять квартиранти, допомагають виплачувати іпотеку. Ми без них не обійдемося. А Боря може найняти квартиру. До речі, а з ким він одружується? – Запитала Женя.
– Гарна дівчинка. Звати Еля. Їй двадцять років, вона щойно закінчила коледж. Щось там пов’язане із соціальною роботою.
– А де вона працює?
– Та ніде поки що. Я ж кажу – щойно коледж закінчила. Батьки у неї у селищі живуть. Обіцяли на весілля приїхати. Зараз Еля та Боря поки що живуть у нас, от я й думала, що ти їм допоможеш із квартирою.
– Ні, мамо, – відповіла Женя.
Мама пішла незадоволена, звинувативши дочку у невдячності.
Увечері Женя розповіла чоловікові про прохання мами.
– І що ти відповіла? – Запитав він.
– Я що – свого братика не знаю? Він за рік добре, якщо три-чотири місяці працює, і то половину на лікарняному сидить.
– У мами подруга – терапевт у нашій поліклініці, то вона йому цих лікарняних, напевно, вже десятка три виписала, якщо не більше. Не працюватиме він, й платитиме!
– А якщо в нього й наречена така сама, то доведеться дядькові Гриші всіх на своєму горбі тягнути, – відповіла Женя.
А наступного дня їй зателефонувала Тася.
– Женю, до тебе мама приходила квартиру для Борі просити? – поцікавилася сестра.
– Приходила. А що?
– І до нас також прийшла. Сказала, що у нас будинок великий, мовляв, виділіть одну кімнату для Борі з дружиною, – повідомила Тася.
– І що?
– Ти ж мого Даню знаєш? Він одразу сказав, що нам нахлібники не потрібні:
– Люба теща, ви все життя за ним підтирали. А тепер шукаєте шию на яку його посадити? Дякую, нам таке щастя без потреби!
– А далі що? – поцікавилася Женя.
– Мама пішла скривджена. Заявила, що виховала поганих дочок – бездушних та безсердечних, – сказала Тася.
На весілля Бориса ні Женю, ні Тасю не запросили. Молоді злітали у весільну подорож – провели цілих два тижні у Туреччині. А коли повернулися, виявилось, що Еля при надії. Яка тут робота!
Боря теж не надто напружувався. Загалом через пів року сестри дізналися, що молоді так і живуть у батьків. Боря шукає роботу, Еля готується стати мамою.
Дяді Гриші стало важко утримувати всіх на свою зарплату, і довелося Ользі Яківні, яка нещодавно вийшла на пенсію, знову повернутись на роботу. От тобі й спадкоємець, – продовжувач прізвища…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки!
