Аліса була готова побачити на порозі своєї квартири будь-кого, тільки не Раїсу Вікторівну. Але коли відчинила двері, побачила саме її – свою колишню свекруху.
Раїса Вікторівна за три роки, що минули з того часу, як Аліса розлучилася з Ігорем, майже не змінилася: та ж акуратна коротка стрижка, волосся пофарбоване в той же попелястий колір, трохи косметики. Хіба що зморшок біля очей побільшало.
– Ну, що стоїш стовпом? – Запитала Раїса Вікторівна. – Може, все-таки запросиш увійти?
Але Аліса не відступила убік, щоб пропустити несподівану гостю.
– Дозвольте дізнатися про причину вашого візиту? – це було сказано ввічливо, але в словах явно відчувався іронічний підтекст.
Хтось, хто не знав, чим закінчилися три роки тому взаємини двох жінок, цієї іронії не вловив би. Але Раїса Вікторівна все зрозуміла.
– Гаразд, давай не будемо старе згадувати. Я прийшла серйозно поговорити з тобою, сказала вона.
– Добре, проходьте.
Не те щоб Алісі хотілося поспілкуватися з колишньою свекрухою, але було дуже цікаво, з якою пропозицією з’явилася до неї ця жінка.
А те, що вона прийшла не просто так, було ясно.
Раїса Вікторівна зайшла до вітальні, озирнулася і, звичайно, не втрималася від зауважень:
– Ремонт зробила. Знову у своєму мінімальному стилі.
– Мінімалістичному, – поправила Аліса.
– Хрін редьки не солодший: все навколо сіре та біле, і меблів мало.
– Каву зварити? – Запитала Аліса.
– Не відмовлюся.
– Тоді ходімо на кухню.
– І кухню нову купила. Звідки в тебе стільки грошей? – поцікавилася Раїса Вікторівна.
– Працюю.
– Чула, як ти працюєш. Спонсора знайшла? Три роки після розлучення минуло, а ти знову заміж збираєшся.
– А що, Ігореві можна одружитися вдруге, а я мушу солом’яною вдовою жити?
– Ти не солом’яна вдова, а розлучена жінка з дитиною. Таких, як ти, розведенками із причепом у народі називають, – уїдливо сказала Раїса Вікторівна.
– Не знаю, серед якого народу ви живете, що свою онуку причепом називаєте, а в нашому суспільстві такого собі ніхто не дозволяє, – відповіла Аліса, ставлячи перед колишньою свекрухою кухоль. – Але ж ви прийшли не тому, що захотіли мене ще раз образити, вам щось потрібно?
– Потрібно. По-перше, я хотіла з Лілею побачитися. Їй уже сім років, вона до школи пішла?
– Вашій онуці вісім, вона навчається у другому класі. Дивуюся: за три роки жодного разу не відвідали, з днем народження не вітали, хоч живете за кілька зупинок від нас, а тут таке сильне бажання внучку побачити, – посміхнулася Аліса.
– Де Ліля?
– У моїх батьків на дачі.
– Зрозуміло, отже, не побачимось. Тоді одразу перейду до справи: відмовся від аліментів, – заявила Раїса Вікторівна.
– З чого це раптом?
– З того, що в тебе і так багато грошей.
– Чому ви так вирішили? – Здивувалася Аліса.
– Донька Ольги Семенівни нещодавно у вашу фірму влаштувалася. Ольга вихвалялася, що Ліза її стала хорошу зарплату отримувати.
– Так вона рядовий працівник, а тебе пів року тому начальником відділу призначили, – здала Раїса Вікторівна свої джерела інформації. – Та й по квартирі твоїй видно, що не бідуєш.
– А Ігор бідує? – Поцікавилася Аліса.
– Звичайно. Ти його з квартири виставила з двома валізами та коробкою. Можна сказати, голого, босого. А ви, між іншим, шість років прожили разом. Могли б квартиру і поділити. Куди йому йти? До мене в однокімнатну квартиру повертатися?
– Чому голого? Ігор, пригадується, в мою квартиру прийшов з однією валізою, а пішов з двома – що тут ображатися, – сказала Аліса. – І живе він зараз не у вас, а у квартирі своєї другої дружини.
– Яка там квартира! Одна кімнатка! Дитина з’явилася, так ледве знайшли кут, куди дитяче ліжечко поставити. Треба їм іншу квартиру купувати, хоч би двокімнатну.
– А чого не купують? – Запитала Аліса.
– Я тобі вже биту годину пояснюю: грошей немає. Відмовся від аліментів – навіщо вони тобі?
– Аліменти Ігор не мені платить, а своїй дочці. Я їх на окремий рахунок перекладаю, якщо витрачаю, то тільки на неї. Ліля займається бальними танцями, ходить у басейн, вивчає англійську мову – все це коштує грошей.
– Ось я й кажу, що ти гроші, які Ігор насилу заробляє, не шкодуючи, розкидаєш. А йому дружина щодня скандали влаштовує – дитині навіть на памперси не вистачає. Вона зараз не працює, – заявила Раїса Вікторівна.
– Не розумію – а я тут до чого? Ви пропонуєте мені утримувати сім’ю колишнього чоловіка? Нічого зайвого я з Ігоря не вимагаю.
– Він зобов’язаний утримувати всіх своїх дітей, незалежно від того, у розлученні ми з ним, чи ні. Бракує грошей – нехай змінює роботу. Я завжди йому казала, що у своїй заштатній конторі він нічого не заробить і жодної кар’єри не зробить.
– Але раніше вам грошей вистачало! – Вигукнула Раїса Вікторівна – Навіщо йому було міняти роботу?
– Раніше вистачало, бо я працювала! А коли сиділа в декреті, мої батьки нам допомагали, – відповіла Аліса. – А ви мене постійно критикували, що я не вмію з грошима поводитися і змушую вашого синочка більше заробляти.
– Звичайно, не вмієш! Навіщо Лільці ця англійська та танці? Просто гроші на вітер викидаєш! Ігор їх, між іншим, у поті чола заробляє, але його родина змушена кожну гривню рахувати!
– Послухайте, Раїсо Вікторівно! Давайте закінчувати цю розмову. Бо ми з вами вже по другому колу пішли: Ігор працює, я витрачаю, а його нова сім’я з хліба на воду перебивається.
– Від аліментів я не відмовлюся – так йому й передайте. До побачення, – сказала Аліса і, вставши зі стільця, відчинила перед колишньою свекрухою двері.
– Стривай. Я ще не все сказала – Раїса Вікторівна лишилася сидіти на місці.
– А мені здається, ми все обговорили.
– Ні. Не все. Я знаю, що ти заміж виходиш за заможну людину, – почала колишня свекруха.
– Ви ще скажіть, що за олігарха! – Усміхнулася Аліса. – Євген – звичайна людина.
– Але квартира у нього трикімнатна і посада хороша, мені це достеменно відомо. Так ось, коли ви одружитеся, напевно, в його квартиру переїдете. А свою двокімнатну ти, думаю, здаватимеш? – Запитала Раїса Вікторівна.
– Не знаю поки що.
– Так ось: я пропоную тобі вчинити справедливо – пустити в цю квартиру Ігоря з сім’єю. Не назавжди – років на три-чотири.
– Вони свою квартиру на цей термін здадуть – грошей накопичать, собі щось куплять і з’їдуть, – видала наступну ідею колишня свекруха.
Аліса оторопіла від такого нахабства:
– Раїсо Вікторівно, ви ж не дурна жінка, невже самі не розумієте, що обидві ваші пропозиції абсурдні? З чого це мене має хвилювати те, як живе мій колишній чоловік?
– І тим більше ваші переживання з цього приводу? Адже ви вічно були мною незадоволені: і гроші я на нісенітницю витрачаю, і дочку не правильно виховую, і від чоловіка невідомо чого вимагаю.
– І щоб я не зробила, вам все не подобалося. Як то кажуть – «не там сидиш, не так свистиш». Це ви штовхнули Ігоря на розлучення, переконали його, що він гідний найкращої дружини.
– Пам’ятаю, коли Ігор через пів року після нашого розлучення одружився, ви мені зателефонували, щоб повідомити цю радісну подію.
– Ви тоді сказали, що Ігор одружується з чудовою жінкою, яка змогла гідно оцінити його. А тепер, що вам не подобається?
– Значить, не хочеш зробити все справедливо? – Запитала Раїса Вікторівна.
– Ви знаєте, а мені здається, що все і так справедливо: кожен одержав те, що хотів. І навіть ви.
– Гаразд, – сказала Раїса Вікторівна, – бачу, що з тобою каші не звариш. Я піду. А тобі, Алісо, твоя жадібність ще боком вийде – ось побачиш, – гримнула дверима скривджена жінка.
Аліса залишилася в тиші квартири з усмішкою на обличчі. Вона не зловтішалася, боже збав, просто констатувала факти.
Отой, що кривий, та завжди повертається, все-таки заскочив! За що боролися, недолугі, – висьорбуйте тепер великими ложками…
А ви що скажете з цього приводу? Як вам прохання колишньої свекрухи? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.
