– Ну тобі що, важко налити мені та онукові зайву тарілку супу, чи що? Я не розумію!
– Так, Христино. Важко. Поки тебе не було, все дуже змінилося, – відповіла Наталя, навіть не пускаючи доньку за поріг.
– Нагадай мені. Чи не ти сама вигнала мене з твого дому та твого життя? То чому ти зараз від мене щось вимагаєш?
Христина втомлено закотила очі, наче маленька дівчинка, якій читали чергову лекцію з правильної поведінки. Проте саме маленькою дівчинкою вона зараз і була. «Мені всі винні» – не найдоросліша позиція.
– Мамо, ну ти серйозно? Я в положенні тоді була. Гормони, нерви… Я навіть не пам’ятаю, що тоді казала!
– Зате я пам’ятаю! Кожне слово. І що ти мене ненавидиш, і що в мене серця немає, і що я власного онука на той світ хочу відправити… І це так, цензурна версія. Якщо я така погана, то чого ж ти до мене тепер прибігла?
– Ой, Господи, мамо! Згадала ще. Ти ж доросла жінка, мала зрозуміти мене і порозумітися. Ти ж сама мати, знаєш, що це таке, коли настрій кожні п’ять хвилин змінюється.
Навіть зараз дочка виставляла все так, ніби винна Наталя. Ніби вона мала посміхатися, обтікати та танцювати перед Христиною. Але Наталі набридло.
– Зрозуміти я тебе чудово зрозуміла, – повільно промовила вона і схрестила руки на грудях. – Але не вибачила. Христино, я можу допомогти тобі грошима. Трішки. Але не збираюся пускати тебе назад.
Наталя говорила не лише про квартиру. Вона не могла пустити доньку у своє життя. Тому що знала, що Христина насідатиме, вимагатиме і в результаті зруйнує все, що Наталя встигла побудувати.
– Трохи, це скільки?
– П’ятнадцять тисяч. Цілком достатньо, щоб швидко оговтатися і стати на ноги.
– Та цього й на місяць не вистачить! Ну гаразд я. Я доросла людина, можу десь утиснутись, десь поголодувати. Але як ти можеш так чинити з онуком? – Знову пішла в атаку дочка.
Однак Наталя не хотіла сперечатись далі.
– Коли людям потрібно, вони раді будь-якій сумі. Якщо тобі це не гроші – справляйся сама.
Після цього Наталя зачинила двері.
– Ну й добре. І впораюся! Але знай, що мужики приходять і йдуть, а склянку води на старості подають діти! І в тебе цієї склянки води не буде! Одна залишишся – згадаєш мене, – сказала донька насамкінець уже через двері.
Після цього почулися кроки, що віддалялися. Наталя зітхнула, притулилася спиною до стіни в коридорі й закусила нижню губу, щоб не заплакати.
Було нестерпно боляче, але рано чи пізно між ними все одно утворилася б безодня. Та що там, це сталося вже давно.
…Христина завжди була розпещеною дівчинкою. Бабусі бігли за іграшками за її першою примхою, дідусі були готові катати на плечах до посиніння, а батько… Він балував Христину більше за всіх.
Не сподобалася сукня? Він брав доньку і йшов у крамницю за новою. Розбила телефон під час істерики? Не біда, зараз купимо інший, ще краще. Захотіла собаку? Звичайно, доню, вибирай породу.
Не дивно, що Христина була дочкою тата. Якщо мама щось забороняла, то дівчинка бігла до батька. Він усе дозволяв.
Батьки не раз лаялися на цьому ґрунті. Микола був люблячим чоловіком і батьком, але зовсім не бачив жодних берегів та кордонів у питаннях виховання.
– Колю, ти навіщо дав їй гроші на квитки? Хоч би зі мною порадився! – обурювалася Наталя, впершись у боки.
– Я заборонила їй йти у кіно. І справа тут не в грошах. Я попросила її поїхати зі мною до твоєї мами на суботник, а вона, знаєш, що мені сказала? «Вам двом треба – ви й прибирайтеся».
Микола у таких випадках морщився: бачив, звісно, що дочка іноді перегинає. Але він лише відмахувався.
– Та гаразд тобі. Згадай, якими ми були у її віці. Дай побалувати дівчинку, доки можу. Потім полетить із сімейного гніздечка, і все.
Ці слова частково виявилися пророчими.
Миколи не стало, коли Христині було лише чотирнадцять років. Тоді все і посипалося остаточно. Дочка і до цього була не подарунком, а після відходу батька зовсім поводилася так, ніби це мати у всьому винна.
Підхопила застуду? – Це ти з роботи принесла, вічно хворих клієнток до себе пускаєш! Розлучилася з хлопцем?
Теж через матір, бо вона не стала відпускати Христину на нічні гулянки. Погано здала державне тестування? І знову мати.
– Всім репетиторів наймали, і тільки я сама справлялася. Не дивно, що бали так собі, – бурчала Христина.
Втім, мати й так не розраховувала на бюджетне місце. Вона ще давно відклала частину їхніх спільних із чоловіком накопичень.
– Не розумію, навіщо вам той диплом, – дивувалася подруга Наталії. – Ти вже пробач, але Христина в тебе не дуже тямуща. Гаразд, якщо вилетить одразу. А якщо на третьому чи четвертому курсі? Прикро ж буде.
– Ну, захотіла, нехай. Я не стільки заради неї, скільки заради Колі намагаюся. Він би мені не пробачив, якби я просто так її в життя випустила без нічого.
Наталі довелося працювати на двох роботах, щоб утримувати себе та дочку-студентку. Колеги захоплювалися нею, називали матір’ю-героїнею.
А Наталії просто було страшно залишитися нікому не потрібною. Адже, крім дочки, у неї нікого не було.
На другому курсі донька повідомила, що хоче пожити окремо з подругою. Мовляв, батьки винаймають їй квартиру, і їй нудно однієї. Наталя була проти, але нічого вдіяти не могла. Зрештою, дочка ж і справді доросла, вже не заборониш.
Згодом з’ясувалося, що подругу звуть Ігорем. А ще за рік Христина заявила, що при надії.
– Мамо, ти уявляєш, у нас буде дитина! – сказала вона матері, задихаючись від захоплення.
Наталі здалося, що стало якось душно. Від таких новин підкосилися ноги.
– Доню… Ви ж не працюєте. Де жити будете? На що?
– Ну, десь держава допоможе, як матері-одиначці, десь батьки Ігоря, десь ти… Та й Ігор підробіток знайде, – з усмішкою розклала все по поличках Христина.
Наталі не сподобалося її місце у цій схемі. Вона розраховувала, що допоможе Христині з навчанням, і її материнський обов’язок буде закрито. Тепер стало ясно, що кінця і краю цьому не буде.
– А до речі, мам… – продовжила Христина. – Там скоро за навчання треба буде платити. Даси грошей?
– Яке навчання? Ти збираєшся з візком на заняття їздити? – Наталя насупилась, відчуваючи, що десь її хочуть обдурити.
– Або бери академічну відпустку, моя люба, або вирішуй питання з дитиною. Вам вона зараз зовсім не потрібна.
Після цього таке почалося… Спочатку Христина заявила, що мати повинна і зобов’язана, бо після батька залишилися накопичення, половина з яких по-доброму має належати їй.
Потім звинувачувала Наталю в тому, що вона хоче позбутися свого онука. У результаті вона назвала матір монстром і виштовхнула за двері.
Наталя думала, що дочка охолоне. Це була далеко не перша їхня сварка. Але ж ні. Наступного дня Наталя виявила, що Христина скрізь кинула її в чорний список.
Мати знала адресу дочки, могла б поїхати, але вирішила, що все – вистачить. Вона більше не принижуватиметься і не прогинатиметься.
Тоді Наталі здавалося, що вона втратила не просто дочку, а сенс життя. Однак святе місце порожнім не буває.
Ще після переїзду Христини, Наталя почала вчитися жити заново, вже для себе. Вона почала ходити в спортзал. Там Наталя і познайомилася з Олексієм.
Він допоміг їй із тренажером, а потім підкинув додому. У результаті все переросло у відносини, причому офіційно зареєстровані.
Олексій був старший за Наталію на десять років. Вдівець, з дорослим сином Антоном, невісткою Мариною та маленьким онуком Мишком. У життя Наталі увійшов не просто чоловік, а ціла родина.
І ця сім’я непогано прийняла її, особливо Марина. Для тієї, Наталя стала не суворою свекрухою, а, швидше, старшою подругою.
Мишко був на особливому рахунку. Наталя сприймала його, як онука: обсипала іграшками, готувала для нього домашні солодощі, водила гуляти в зоопарк та на набережну.
Спочатку Марина привозила хлопчика і просила посидіти з ним виключно з гострої потреби, а потім стала і просто так, бо Мишко просився сам, а Наталя була не проти.
– Бабулю, а ми підемо сьогодні годувати голубів? – якось спитав у неї Мишко.
І на душі раптом стало так тепло… Наталя вже встигла забути, що таке дитяча любов без фальшу, боргів та вимагання.
Життя знову набуло фарб. У неї знову виник сенс. Але тут, за два роки, Христина раптом згадала про Наталю.
Виявилося, Ігор вирішив, що сімейне життя – не його. Він довчився, спробував знайти роботу, з горем навпіл змінив кілька місць. У них із Христиною почалися скандали через гроші, а потім він просто зібрав речі та поїхав до батьків.
Але дитина нікуди не поділася. Та й Христині треба було десь жити. Тільки Наталя дійшла висновку, що це вже не її проблема.
Особливо, коли дочка повернулася не з вибаченнями, а з новими вимогами на кшталт «ти ж мати, ти повинна».
– Одна залишишся – згадаєш мене, – продовжував звучати в голові голос доньки. Так, було боляче. Ніби частину серця вирвали із грудей. Але Наталя вже пройшла через це два роки тому. Вона вирішила, що впорається і тепер.
У вітальні брязнув телефон. Надійшло повідомлення. Одне – від чоловіка. Запитував, що купити дорогою додому, пропонував влаштувати романтичний вечір. Друге – від Марини. Вона надіслала фотографію з трьома криво прикрашеними імбирними пряниками.
– Це Мишко сьогодні приніс із садка. Один пряник віддав мені, другий залишив татові. А третій, каже, хоче привезти бабусі. До вас сьогодні можна приїхати?
Наталя мимоволі посміхнулася. Її ніби занурили у теплу воду. І що тепер вибрати? Провести вечір у тиші наодинці з чоловіком, чи зібрати несподівано набуту сім’ю?
Втім, це не має значення. Наталі подобалися обидва варіанти. Найважливіше було дещо інше. Колись Наталя настільки боялася самотності, що була готова миритися з будь-чим, аби бути потрібною.
Тепер вона знає, що бути потрібною, ще не означає бути коханою. Ні, вона не одна. І, мабуть, вже ніколи не буде.
Бо вона гідна цього, і дуже хоче, щоб так і було. А, як чогось дуже хочеш, – то воно обов’язково збудеться! Ви зі мною згодні?
Що скажете про доньку? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.
