– Наталко, дівчинко, що ти думаєш так довго. Хороші наречені на дорозі не валяються. Мій Паша тебе кохає, вже давно мені казав. І так і так він перед тобою, а ти все не розумієш.
– А що я маю зрозуміти, пропозиції мені не надходило. Здогадайся, мовляв, сама. Як там у пісні було? Чи ще десь? Та й перш ніж виходити заміж, треба обміркувати все.
– Нерішучий він просто. Вам уже по тридцять, а ви, як діти малі. Дітей час вже мати. На ногах уже добре стоїте. Квартира в тебе є, хороша робота.
– У Паші теж квартира є, від бабусі дісталася, а сама вона у село поїхала. Робота є. Бракує у вас тільки дітей. Він у мене один, моя квартира також ваша буде. Наречений гарний, наречена красуня. Пара, що треба.
– Ви, Маріє Василівно, як сваха справжня. Мені пропозиції не надходило. А якщо й не надійде, то претенденти знайдуться. Можете не сумніватися. Та й знайомі ми з Пашею лише пів року.
– Пів року знайомі, а років вам уже багато. Не ламайся, бери – де такого знайдеш?
Марія Василівна почала діяти через матір Наташі.
– Що ви так поспішаєте? Діти самі мають вирішити, їм жити, – отримала вона у відповідь.
Павло нарешті зробив Наташі пропозицію, але вона вирішила подумати, а потім вирішила обговорити їхнє подальше життя.
Павло запропонував переїхати до нього, але швидко погодився жити у Наталі. Він навіть зрадів цій пропозиції.
Після цього події розвивалися з блискавичною швидкістю. Можна було подумати, що його мати все підготувала наперед. У РАЦСі знайомі, у ресторані родичі…
– Мамо, мені страшно. Так швидко заміж ще ніхто не виходив. Я не при надії, щоб так поспішати.
– Значить, треба все відкласти. Почуття перевірити. Вони повинні зрозуміти. Я й сама не розумію їхньої швидкості.
– Варто зачекати, а не кидатися заміж. Бабуся твоя так само сказала б. Давай з’їздимо до неї, вона чекає на нас у вихідний.
Марія Василівна образилася, вона майже з усіма домовилася, а вони вирішили подумати.
– Думаєш ти така гарна, знайдеться і тобі заміна. Є в нас ще претендентка, не така, як ти, ламатися не буде. Ось вона любить Пашу! Не хочеш ти, одружиться вона. Чекати на тебе не будемо.
Наталя навіть від подиву дар мови втратила. Вона хотіла тільки зачекати, а тут одразу заміна. Чекати не будуть. Ось це поворот. У нього кілька наречених одразу?
Весілля Паші відбулося дуже швидко. Марія Василівна навіть довідку про цікаве положення нареченої дістала.
Подальшим розвитком подій Наталія не цікавилася, робота, переїзд. Компанія, де вона працювала, розширювалася, її відправили в іншу область з підвищенням.
Там вона зустріла свого майбутнього чоловіка і вийшла заміж. Вони купили квартиру, з’явилися діти. Все гаразд. В рідне місто вона приїжджала лише до мами. Про Пашу не згадувала. А минуло після їхнього розставання десять років.
Наталя вкотре приїхала з чоловіком та дітьми до мами. Всі разом вони й бабусю в селі відвідали. Дуже бабусі подобався вибір онуки.
Її чоловік Микола був роботящий, ввічливий. Варто було тоді почекати, щоб такого чоловіка знайти. А якби Пашка?
Наталя та вся її родина вже збиралися їхати до себе, відпочили, відвідали рідних, час і честь знати. Наталка пішла в магазин купити щось дітям у дорогу.
Пішла, вибрала, заразом мамі сир з кефіром, та й усього потроху. Нехай у мами в холодильнику буде, не любить мама порожні полиці. Майже з повним візком підійшла до каси, стала в чергу.
Попереду неї стояли чоловік та жінка, ще ближче до каси бабуся. Вона рахувала дріб’язок. Ніхто не звертав на неї уваги, але вона раптом обернулася. Погляд її впав на Наталю.
Обидві впізнали одна одну. Марія Василівна швидко відвернулася і пішла. Це була саме вона, Наталя не могла помилитись. Бабуся? Їй же шістдесят п’ять. З матір’ю Наташі вони з одного року, а виглядає на п’ятнадцять років старшою.
– Мамо, а що трапилося з матір’ю Павла? Ти про них ніколи не говорила.
– То ти не питала.
– Я її в магазині зараз побачила.
– У магазині? Вона ж поїхала в село, там живе. Дім від матері їй дістався, зовсім поганий будинок, ремонт би зробити, а куди їй. Спочатку з нею жила, але її не стало років зо три тому.
– То ж Павло є.
– Є. Добре, що тоді ти не вийшла заміж за нього. Знайшли вони недолугу, одружили Павлика. Квартира в неї була, машина. За рік усе продали, щоб сплатити борги Паші. Як вона все віддала?
– Потім його помешкання з молотка пішло. Ну, це я так, образно. Сам він його продав, бо програвся. Марія знала, чим він займається, але називала це роботою.
Дружина Пашки нічого не знала, вірила, що його обдурили партнери. Але знайшлися люди, розплющили їй очі, тільки пізно, всього її вже позбавив чоловік. Втекла з дитиною до своєї матері.
– Але ж він працював.
– Працював, але коли одружився, його звільнили. А Марія всім розповідала про вигідні угоди, бізнес і навіть кредити для нього брала. Ну, а потім і свою квартиру продала, до матері поїхала.
– Звичайно всі гроші, які від погашення кредитів залишилися, синочку віддала. Він обіцяв повернути з першого виграшу.
– Адже будинок у матері треба було ремонтувати. Марія вірила, що синові пощастить, просто треба час та гроші.
– Але як у це можна вірити?
– Не знаю. А уяви, який ти ласий шматочок була для них. Квартира велика, плюс моя, вони все розрахували. А робота, заробітки в тебе які були? Грошей багато отримувала.
– Насилу в таке віриться. Ось чому вона мене так опрацьовувала. А сьогодні глянула на мене і втекла. Я не стала б наздоганяти її, навіть у голові не було.
– От і добре. Про що з нею розмовляти? А Павло давно кудись поїхав, зник. Шукають його. Марію, звичайно, шкода, але ж вона все знала про свого сина. Знала і навіть допомагала.
– Оце поворот. Навіть подумати не могла про таке.
– А я тобі не розповідала, навіщо старе ворушити, та й сама про все недавно дізналася.
– А я й знати не хотіла, просто Марію Василівну зустріла у крамниці.
– Тепер ти все знаєш, і не треба шкодувати, що колись не вийшла за нього заміж.
– Я й не шкодую.
Наталя із сім’єю поїхала і більше не згадувала про першого нареченого. А що про нього згадувати? Лайно, воно і в Африці лайно…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.
