– Знайди матері хоч когось! І буде тобі щастя, – порадила сестра

– Не можу так більше. Я з нею реально стану старою дівою. Слухай, Маріє, забери маму до себе, прошу тебе. Нехай вона з онуками няньчиться, а не зі мною.

– Олено… Ти ж сама винна. Навернула в дитинстві, тепер розплачуйся, – спокійно і навіть трохи стомлено відповіла Марія. – Нічого було істерики закочувати.

– Ну, не мала рації, визнаю! Дрібна була, недолуга. То що тепер, вона мені все життя псуватиме?

– Свого життя в неї тепер немає, твоїми зусиллями. Ти хотіла, щоб вона жила тобою – отримай, та розпишися, їж, не обляпайся.

– Ма-ашо, ну придумай щось, ти ж розумна! Ото взяли б ви її до себе – усім би добре було. І за дітьми допомогла б вам доглянути, і я нарешті вибралася б з цієї камери… – мрійливо сказала Олена. – Ну чи хоча б вплинь на неї. Вона до тебе прислухається.

– Дівчатка, розбирайтеся самі, – Марія невдоволено примружилася. – Можу лише порадою допомогти. Ти її позбавила особистого життя, ось тепер і допомагай налагоджувати його.

Знайди їй подруг, хобі, наречених. Знайди їй хоч когось! Може, цуценя чи кошеня подаруй. Загалом перемикай її увагу.

Олена, як завжди, намагалася розв’язати проблему чужими руками. Марія могла б їй підіграти, бо й справді були зовсім інші стосунки з матір’ю, але вона не хотіла. Нехай бумеранг ловить той, хто його запустив.

Батько покинув їх, коли Маші було одинадцять років. Олені на той момент виповнилося три роки. Допомогти не було кому, тому Марії довелося дорослішати спринтерськими темпами.

Вона забирала сестру з садка, готувала вечерю, прибиралася, а уроки робила пізно вночі, коли всі вже спали.

Можливо, саме тому вона виросла відповідальною, зрілою людиною. Олена ж цих якостей була позбавлена…

Маша випурхнула із батьківського гнізда відносно рано. Вона тільки-но закінчила коледж. Причина проста: їй теж хотілося волі, вона втомилася бути другою мамою для сестри. До того ж Марія підозрювала, що матері так буде легше.

Маша чудово розуміла, що їхня мама, Валентина, ще молода жінка, і в неї може бути своє особисте життя. І що менше дітей висять у неї на шиї – то краще.

Валентина цим шансом скористалася та зблизилася з Ігорем – своїм колегою. Олена ж, якій було вже дванадцять, чомусь сприйняла це, як кінець світу.

Вона не хотіла впускати в їхній простір сторонніх. До того ж в Олени тепер з’явилися обов’язки по дому, від чого вона була не в захваті.

– Оленко, як доїси – помий посуд, будь ласка, — просила мати.

Спершу вона мила, хоч і з незадоволеним виглядом. Але потім почала упиратися.

– Не хочу.

– Чому? – Здивувалася мама. – А в нас у всіх є обов’язки в будинку. Я ось вечерю приготувала, Ігор продукти приніс…

– Не буду я за твоїм Ігорем мити! – Перервала її Олена. – Чому я повинна в чужих недоїдках копатися?

І це вона могла сказати безпосередньо при Ігорю.

Ігор, попри поведінку Олени, намагався порозумітися з нею. Він приносив їй м’які іграшки, ніби вона була ще малечею, намагався вдатися в її інтереси, завжди питав, чи не ображає її хтось у школі. Ігор був терплячим та ввічливим, але це не допомагало.

Можливо, проблема полягала в тому, що колись їх уже покинув батько. Можливо, Олена боялася, що мати зосередиться на Ігорі, а вона залишиться сама.

А може просто сприймала стороннього в будинку, як незручність. Так чи інакше, вона старанно намагалася вигнати «чужинця» зі своєї території.

Олена провокувала Ігоря, звинувачувала матір у тому, що вона «проміняла її на лівого мужика», закочувала істерики.

На знак протесту вона пустила навчання на самоплив і періодично влаштовувала голодування. Щоправда, під час них Олена іноді вирушала на стратегічні нічні вилазки до холодильника.

Валентина сподівалася, що згодом дочка звикне та заспокоїться, але ні. Апогеєм стала новина про те, що мати збирається заміж.

– Оленко, як ти дивишся на те, щоб Ігор офіційно став частиною нашої родини? – обережно поцікавилася вона одного разу в дочки. – Адже ми все одно живемо разом.

І тут почалося… Олена уперлася рогом, почала заочно звинувачувати Ігоря в тому, що він просто обкрутив матір і накинув оком на їхню квартиру. Словом, наводила всілякі аргументи проти. А коли вони зникли…

– Якщо ви одружитеся, я піду! Все одно я вам не потрібна.

– Олено! Та що ти таке кажеш? Ти завжди будеш дочкою і для мене, і для Ігоря.

– Ага. Не дочкою, а дівчинкою на побігеньках! Прийди, принеси, відчепись. Ні, я краще у Маші жити буду, щоб не заважати тобі й твоєму щастю.

Валентина не знала, як їй вчинити. Адже вона теж боялася. Боялася, що вона втратить дочку, а трохи пізніше піде й Ігор, як і перший чоловік.

Жінка виявилася між молотом і ковадлом. Щоб хоч якось заспокоїтись та скинути стрес, вона обговорювала те, що відбувається зі старшою дочкою. Марія скептично дивилася на випади сестри.

– Думаєш, я відчиню їй двері на таких умовах? – посміхалася вона. – Постоїть-постоїть у під’їзді й, як мила повернеться.

– Або ще краще – влаштую їй такий прийом, що вона сама до вас прибіжить. Хоче жити зі мною? Будь ласка, але нехай робить свій внесок. Я їй не мамка, яка все підтиратиме за нею.

Маша була переконана, що всі погрози Олени – блеф. Тільки от Валентина не хотіла перевіряти цю теорію.

– А якщо, не дай Боже, і справді з дому піде? Що ж тоді? – турбувалася мати. – Ну ось прийде вона до тебе, не відчиниш ти їй двері… Вона ж може на вулицю піти поневірятися. Ще трапиться біда…

У результаті страх переважив бажання збудувати своє щастя, і Валентина розлучилася з Ігорем. Спочатку вони роз’їхалися і почали зустрічатися на нейтральній території, а потім все зійшло нанівець.

Мати, як і хотіла Олена, повністю зосередилася на дочці. Тільки зовсім не в тому ключі. Валентина і раніше грішила гіперопікою у бік молодшої, а згодом і зовсім стала чимось на кшталт дракона, який стереже принцесу.

Вона відводила і забирала Олену зі школи, не пускала її гуляти, не давала і кроку ступити самій з дому. Якщо дочка затримувалась у школі – Валентина наполегливо дзвонила.

– Час зараз небезпечний. До дороги підійдеш, тебе в машину затягнуть і все! Краще удвох у кіно сходимо, коли в мене буде час, – говорила мати.

Олена вважала, що Валентина їй мститься. Правда ж полягала в тому, що крім молодшої дочки у матері нічого більше не було.

Куди їй спрямовувати всю свою увагу та турботу, якщо з особистим життям не склалося? А що робити, якщо дочка кудись подінеться? У старшої вже своя родина.

Олена намагалася втекти. Вона хотіла поїхати в коледж до іншого міста, але мати влаштувала справжню драму зі сльозами, тремтячими руками та тонометром.

– Ти мене хочеш залишити одну? У мене ж і так немає нікого, крім тебе, – казала Валентина, схлипуючи.

– Мамо, ну мені вже треба пробувати жити самостійно.

– Де ти там житимеш? У гуртожитку? Хто тебе захистить? А гроші де ми візьмемо? Ми й так ледве зводимо кінці з кінцями.

Валентина чіплялася за доньку, як за останню опору. У результаті Олена залишилася. Може, й справді злякалася самостійного життя. Може, все-таки почувала себе винною.

Далі – гірше. Коли в Олени почали з’являтися наречені, Валентина ніби стала на захист цнотливості дочки. Тотальний контроль з дзвінками нікуди не поділися, ще й додалася стала критика.

Цей надто нахабний, той схожий на бабія, цей підозріло ввічливий… Щоразу стосунки руйнувалися, не встигнувши перерости в щось більше.

При цьому з Машею Валентина мала чудові стосунки. Жодної гіперопіки. Валентина була зразковою тещею для зятя, пекла пиріжки й не лізла в їхню родину.

Не дивно, що Олена вже не витримувала. Але й Марія не хотіла втручатися. По-перше, не вона заварила цю кашу. По-друге – стане ще крайньою у разі чого. Нехай Олена розбирається сама.

Як не дивно, Олена справді розібралася.

Якось Маша відкрила сторінку сестри й побачила, що її сімейний статус змінився на «зустрічається». Марія не повірила своїм очам і одразу зателефонувала Олені.

– Ну що, тебе можна привітати? – спитала Маша, посміхаючись. – Чи ти просто так змінила статус на Фейсбуці?

– Ну, начебто можна… – незвично спокійно відповіла сестра. – Хоча там поки що тільки все накльовується. Головне, щоб у мами все не зірвалося.

– А до чого тут мама?

І тут Олена розповіла їй цілу історію. Вона розшукала того самого Ігоря, якого колись вигнала з їхнього життя. Дізналася, що він самотній, і запросила його зустрітись у кафе. Сказала, що нібито хоче перепросити.

Матір вона запросила до того ж кафе, а сама туди не пішла. Валентина спершу образилася на такий її вчинок.

– Ти що, без мене, мене посватала? – обурилася вона. – Олено, попереджати про таке треба! Я ж без зачіски була, навіть не одяглася нормально.

Але в цілому, по обличчю матері було видно, що це маленьке незаплановане побачення запалило щось забуте. Мабуть, того вечора вона вперше за багато років відчула себе не лише мамою, а й жінкою.

Вона знову почала спілкуватися з Ігорем. Вже не так часто, без юнацького запалу, але цього виявилося достатньо, щоб у матері з’явилося своє життя.

Про весілля чи переїзд поки що не йшлося: в обох вже були свої усталені звички. Але Валентина припинила сторожити Олену цілодобово і почала жити не тільки дочкою.

Олені стало легше. А Марія, вислухавши цю історію, подумала, що коло замкнулося. У дитинстві Олена зруйнувала мамин роман, а тепер сама його повернула, хай і не до кінця.

Може, казки й не сталося, бо це було просто життя зі своїми втратами, страхами та маленькими перемогами. Натомість кожна отримала і по заслугах, і по надії.

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.