Здавалося б, саме невідповідне місце для знайомства, адже в церкві збираються не тільки віруючі, але і люди, які каються в своїх гріхах.
Тоді я про це зовсім не замислювався, хоча треба було б. Та й до того ж, хіба можна думати про знайомство, коли ходиш на службу? Але я не міг не помітити чарівну парафіянку, що ховається за рожевою хусткою.
Раніше я її в церкві не бачив, хоча після роботи та у вихідні регулярно приходжу на служби. А потім вона стала з’являтися. В один і той же час зі мною. У натовпі я завжди міг побачити її: великі вії, тонкі руки, скромний одяг. Моя голова була зайнята не молитвою, а думами про неї.
Навіть шлейф її парфумів я міг відчути, тільки ступивши на поріг. Адже поруч з нею я ніколи навіть близько не стояв. Я міг бачити, з якою старанністю вона хреститься. З кожним разом я скорочував відстань між нами.
Я – віруючий, тому думав, що познайомитися з прихожанкою церкви – хороша ідея. Одного разу після служби я гукнув її, ми розговорилися, зустрілися в кафе. Наші відносини досить швидко перестали бути просто дружніми.
Через деякий час вирішив похвалитися перед друзями своєю новою дівчиною. Показав фото, хвалився, яка вона скромна і вихована. Один з друзів покрутив пальцем біля скроні і показав її сторінку в інстаграмі. У неї було близько 100 тис підписників, а в профілі – суцільно оголені фото.
З’ясувалося, що вона чи то ескортниця, чи то ще гірше. Я далекий від соцмереж і тусовочного життя нашого міста, тому не підозрював, що моя дівчина – відома особа в вузьких (і не дуже) колах. Відносини відразу ж розірвав. Чи не скромниця, а розпусниця!
