– Знаєш, Павлику, я до твого батька в служниці не наймалася! – Обурилася невістка

Семен Аркадійович овдовів дуже рано. Синові тоді було дванадцять років. Довелося чоловікові стати хлопцеві не лише батьком, а й матір’ю.

Шукати заміну дружині він навіть не намагався: дуже її любив.

Жили вони душа в душу, хоча характер у Семена був ще той. Ну а як? Господар! Заперечень не терпів, вимагав поваги та беззастережного виконання домашнього статуту, де найголовніший пункт – батько завжди має рацію.

Дружина із сином до такого стану речей звикли, вважали абсолютно нормальним. Тому сім’я жила дружно, у коханні та злагоді.

Коли дружини не стало, Семенові довелося взяти на себе її обов’язки.

Ну, із прибиранням та пранням проблем не було, а от із готуванням довелося помучитися.

Дружина чудово готувала і її чоловіки до цього звикли.

Спочатку взагалі нічого в Семена не виходило. А потім освоївся. Сина Пашку на допомогу кликав. Так що не минуло й кілька років, як батько з сином почали готувати цілком пристойно.

Ішов час. Павло виріс, вивчився, попрацював якийсь час і одружився.

Дівчину вибрав гарну, освічену. Батькові Оксана також дуже сподобалася.

Єдине, що засмучувало Семена Аркадійовича: тепер він справді залишився зовсім один. Жити зі свекром молода дружина категорично відмовилася.

Павло винайняв квартиру на околиці міста, і вони з’їхали.

– Навіщо? – дивувався батько, – у нас три кімнати, у центрі, живи – не хочу. Такі гроші платитимете!

– Оксана хоче бути господаркою, – намагався пояснити Павло.

– Та хто ж їй заважає? Ох, сину, не з того починаєш. Твоє слово має бути законом! Сьорбнеш ти з нею лиха.

– Та гаразд, батьку, все нормально. Ми часто приїжджатимемо. Скучити не встигнеш.

Батько обійняв сина, поплескав по плечу і сумно додав:

– Ну, дивись, синку, тобі жити.

Слова свого Павло дотримав. Двічі на місяць вони з Оксаною приїжджали до батька. Через вихідні.

Через це вони мало не розлучилися.

Коли приїхали вперше після переїзду, Семен Аркадійович стіл накрив, прийняв сина з невісткою, як дорогих гостей.

Посиділи, поговорили, навіть ночувати у батька лишилися. Вранці на них чекав гарячий сніданок.

На цьому все закінчилося. Невідомо, що там у голові свекра клацнуло, чому він різко змінив свою поведінку, але вже наступного разу Оксана, щойно увійшла до квартири Семена Аркадійовича, була відправлена на кухню.

М’яко, але твердо:

– Давай, Оксано, збери на стіл. Кухня у твоєму розпорядженні.

Невістка навіть розгубилася. Не чекала на такий прийом. Адже вона в гості приїхала. Тоді вона промовчала, та виконала розпорядження…

Наступного разу ситуація повторилася. Потім ще й ще раз. Оксана почала обурюватися. Вдома вимовляла чоловікові:

– Знаєш, Павлику, я до твого батька в служниці не наймалася!

– Які служниці? – здивувався Павло, – не зрозумів.

– Ось поясни мені, – продовжувала Оксана, – ми їдемо до нього в гості. У гості! З якого дива він відправляє мене на кухню? Він що не може заздалегідь підготуватися? Може! Просто не хоче!

– Ксюш, можливо, йому хочеться, щоб його обслугували? Він завжди один. Тобі що, важко з холодильника продукти дістати?

– Мало чого йому хочеться? Я тут до чого?

Павло уважно подивився на Оксану:

– Загалом ти моя дружина, і мій батько – не стороння людина. Невже так важко уважити старого?

– Уважити? – Злісно вигукнула Оксана, – а він мене уважив? Ви, значить, повинні за столом сидіти, а я вас обслуговуватиму? Якщо так піде, він незабаром змусить мене підлогу мити в його квартирі!

– Він не змушував тебе, Оксано, – Павло починав втрачати терпіння, – він попросив.

– Ага! Наказним тоном!

– Тобі здалося.

– Невже?! Тоді я більше не дозволю йому мною зневажати. Або він від мене відчепиться, або я туди більше не поїду!

Настав час відвідати батька. Павло бачив, що Оксана налаштована агресивно, тож попередив:

– Будь ласка, тримай себе в руках. Не забувай – це мій батько.

Побачивши сина з невісткою, Семен Аркадійович зрадів, обійняв обох. І відразу винно сказав:

– Ой, діти, а я зовсім забув, що ви сьогодні приїдете. Не підготувався.

– Нічого, тату, – заспокоїв його Павло, – ми торт привезли, чайку поп’ємо. Ми сьогодні не зможемо залишитись.

– Ні, тортика не хочу, – просто сказав Семен Аркадійович, – у мене там молоко є, борошно, яйця. Оксано, може, ти млинців напечеш?

– Ні, Семене Аркадійовичу, – озвалася Оксана, – сьогодні я біля плити стояти не маю наміру. Попросіть Павлика, нехай син вам млинців приготує.

Повисла дзвінка тиша.

Семен Аркадійович здивовано дивився на невістку: він подумав, що не дочув. Павло взагалі онімів: такого він від дружини точно не очікував.

– А може, все-таки тортиком обійдемося? – насмішкувато уточнила Оксана, вирішивши, що здобула перемогу над свекром. Вона не сподівалася, що це буде так легко.

Як вона помилилася …

– Ти що, не в собі, дівчино? – грізно спитав Семен Аркадійович, – іди на кухню і зроби те, що я попросив!

– І не подумаю, – кинула Оксана, пройшла до кімнати, потім з усмішкою озирнулася, – а якщо ви такий голодний, ми можемо піцу замовити.

Семен Аркадійович наздогнав Оксану, взяв за руку вивів із кімнати до передпокою, та твердо сказав:

– Ти що про себе уявила? Або ти займешся млинцями…

– Або що? – гаркнула Оксана у відповідь.

– Або забирайся з мого будинку! І щоб духу твого тут не було!

– Павлику! – майже зойкнула невістка, – ходімо звідси!

Павлик не ворухнувся.

Оксана вискочила з квартири, голосно грюкнувши дверима. Впевнена була, що чоловік прокинеться і побіжить за нею.

Нічого подібного не сталося.

Павло залишився у батька ночувати й повернувся додому тільки наступного дня ближче до вечора.

Прийшов і сказав:

– Я думав ти розумніша, Оксано. Зрозумій просту річ: ти, звісно, моя дружина, я люблю тебе. Але, якщо мені доведеться вибирати між тобою та батьком, я виберу батька.

– Тож вибір у нас невеликий. Або ти змінюєш поведінку, або мені доведеться міняти дружину.

– Що, свого тата наслухався?! – Оксана була в нестямі від люті, – давай, йди до нього! Я не буду під вас підлаштовуватися!

– Як скажеш.

Павло закинув речі в сумку і пішов. Місяць вони не спілкувалися. Зовсім. Оксана рвала та метала.

Поїхала до своїх батьків, поскаржилася на чоловіка та свекра. Повідомила, що подасть на розлучення і повернеться додому.

– Хочеш розлучатися – твоя справа, – відповів на це батько, – але додому повертатися не плануй. Ти вже доросла, живи сама.

– Але ж, тату! Ти забув, яка у мене зарплатня? Я не потягну нашу квартиру. І меншу – також.

– Дитино, це не наша проблема. У нас із мамою зовсім інші плани.

– Які плани? Батьку, я ж ваша єдина дочка!

– Доросла донька, зауваж. Час би вже тобі брати на себе відповідальність за своє життя.

– Тату! – мало не розплакалася Оксана.

– Не таткай, – батько сів поруч, обійняв доньку, – йди до чоловіка, мирись. Павло – добрий хлопець, надійний.

– І батько в нього золотий мужик, справжній. А ось ти – не маєш рації. Намагайся це зрозуміти. Стань на їхнє місце. Зумієш – все у вас налагодиться. І розлучатися не доведеться.

Оксана злилася ще довго. Тепер уже не тільки на чоловіка та свекра, а й на своїх батьків.

Зрештою, зателефонувала Павлу. Вони все спокійно обговорили, а незабаром і помирилися.

– Ти просто уяви, що він твій батько теж. Тобі одразу стане простіше, – радив чоловік.

– Я спробую, – схлипнула Оксана, – тільки й ти обіцяй: якщо що, захищатимеш мене.

– Сподіваюся, не доведеться. От тільки не уявляю тепер, як вас із батьком помирити.

– Я теж не знаю…

Випадок, однак, незабаром трапився. Наближався Великдень.

– Пашо, а влаштуймо у твого батька генеральне прибирання, – запропонувала Оксана, – поговори з ним. Раптом погодиться.

Павло зателефонував, Семен Аркадійович погодився. Зрозумів, що невістка шукає примирення.

Адже він і сам переживав, що діти через нього посварилися. Павло та Оксана приїхали на два дні. Всі дружно вдали, що ніякого конфлікту й близько не було.

Робота закипіла. На кухню Оксану ніхто не посилав. Вона сама зголосилася приготувати обід.

І млинців напекла…

Після тих подій минуло кілька років. Павло та Оксана живуть у квартирі Семена Аркадійовича. У них росте син.

А свекор перебрався на дачу, – до землі потягло. Будиночок у порядок привів. А як же!

Діти з онуком все літо приїжджають. Щовихідних! А дідусь в ньому душі не чує. І як чудово, що все так добре скінчилося…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.