– Усе приїхали, – водій фури вискочив із кабіни й затоптав недопалок.
Двигун чхнув останній раз і замовк. Під брезентом напівпричепа лежало дванадцять тонн помідорів, які за чотири години мали стояти в холодильниках великої мережевої компанії. Фура стала прямо на рампі овочебази, перегородивши виїзд всім іншим.
Борис Аркадійович, господар бази, кидався біля капота. Поруч юрмилися механік, двоє шоферів і запрошений слюсар – мужик у шкіряній куртці, із золотим ланцюгом на зап’ястку.
– Сергію, ну що там? – директор схопив слюсаря за плече.
– Двигун заклинило, електроніка полетіла. Тільки евакуатор та перебирання. Годин десять мінімум.
– У мене контракт на кону! Один зрив – і все, кінець мені!
Слюсар знизав плечима і поліз у кишеню за тютюном. Водій дивився на телефон. Борис Аркадійович закричав на механіка, на шоферів, на всіх одразу – звинувачуючи в тому, що проґавили, не стежили, що вічно все на нього валиться.
Петрович ішов із мітлою від далекого складу. Стара куртка, гумові чоботи, обличчя порізане глибокими зморшками.
Він весь день переставляв ящики та мів територію – робота, за яку молоді шофери посміювалися, називаючи його «професором мітли».
Він підійшов до натовпу і мовчки глянув на капот.
– Аркадійовичу, дайте гляну, – сказав тихо. – Там справ на п’ять хвилин.
Усі повернулися разом. Сергій зареготав першим, потім підхопили водії.
– Ти що, діду, мітлою капот підметеш?
Борис Аркадійович спочатку насупився, але потім щось клацнуло в голові – злість, розпач, бажання зірватися на комусь. Він випростався і голосно, щоб усі чули, видав:
– Знаєш що, Петровичу? Давай, так. Виправиш за п’ять хвилин – машина твоя. Ось ця фура. Оформлю на тебе, слово честі. А якщо не виправиш – відніму з твоєї мізерної зарплати за весь простій. Іде?
Натовп вибухнув реготом. Хтось свиснув, хтось уже діставав телефон знімати відео.
– Зараз дід розбагатіє!
– Давай, професоре, покажи клас!
Петрович кивнув, не підводячи очей. Поклав мітлу, витер руки об куртку і дістав з кишені стару викрутку з потрісканою ручкою.
– Клему скиньте, – просто сказав.
Борис Аркадійович ще сміявся, коли Петрович поліз під капот. Серьога стояв із недопалком, жмурячись від диму.
Водії переглядалися – хтось уже жалів старого, хтось чекав, як його виставлятимуть на посміховисько.
Петрович рухався без метушні, але дуже точно. Руки, вкриті рубцями та плямами мазуту, рухалися самі – підтягнув один контакт, продув трубку, провів пальцем по проводці. Молодь знімала на телефони, коментуючи пошепки.
– Водію, поверни ключ, – кинув Петрович через плече.
Водій пирхнув, але послухався. Повернув. Двигун чхнув раз, другий – і заспівав. Рівно, потужно, без збоїв.
Тиша була така, що чути було, як ворона сіла на дах ангара. За хвилину сміятися перестали всі.
Серьога випустив недопалок. Борис Аркадійович відкрив рота, але нічого не видавив. Водій у кабіні дивився на панель приладів, ніби не вірив очам.
– Готово, – сказав Петрович і витер руки об куртку. – Контакт окислився, трубка забилась. Хвилинна справа.
Він підняв мітлу, зібрався йти. Борис Аркадійович стояв, наче в землю вріс.
– Стривай. Як ти це… звідки?
Петрович зупинився, не обертаючись.
– Тридцять років на військовому заводі відпрацював. Ракетні установки налагоджував. Потім завод зачинили, в дев’яностих все полетіло.
– Дружина пішла з життя, квартиру шахраї відтиснули – документи підписав, тоді не розібрався. Так і мотаюся з того часу.
Він зробив крок до складу. Борис Аркадійович раптом рвонув за ним, схопив за плече різко, але не грубо.
– Стій. Стривай, я серйозно.
Петрович обернувся. Директор дивився на нього так, ніби вперше бачив.
– Фуру я тобі, звісно, не віддам. Надурив, слово честі. Але премію випишу – обіцяв, виконаю. Тільки скажи чесно – тобі що треба?
Петрович підвів очі. Вперше глянув директорові прямо в обличчя.
– Гроші не треба. Їх мені нема куди витрачати. А от якщо справа – зробіть нормальну майстерню. Щоб техніка не підводила.
– Тут у вас все на соплях тримається – масло не змінюють, фільтри забиті. Одного разу пощастило, наступного не пощастить.
Борис Аркадійович моргнув. Сергій ззаду розвернувся і пішов до виходу, не прощаючись. Водії розійшлися по машинах мовчки.
– Гаразд, – сказав коротко. – Майстерню зробимо. І ти працюватимеш там. З нормальною ставкою.
Петрович кивнув, підняв мітлу і пішов до складу. Ішов так само сутуло, так само тихо – тільки тепер за його спиною стояв натовп, який мовчав.
За тиждень на базі з’явилася майстерня – не шикарна, але з обладнанням, яке сам Петрович обрав. Борис Аркадійович вклався, не скупився. Може, совість гризла, а може просто зрозумів, що втрачав усі ці роки.
Петровича тепер звали на ім’я по батькові. Молоді водії, які місяць тому іржали над «професором мітли», шикувалися до нього з запитаннями — карбюратор барахлить, зчеплення веде. Він пояснював коротко, без зайвих слів, але так, що одразу ставало ясно.
Серьога-слюсар більше на базу не приїжджав. Борис Аркадійович розірвав з ним угоду – послуги не потрібні. Сергій ще намагався дзвонити, просив повернути як було, але директор поклав слухавку, не дослухавши.
А Петрович так і ходив у тій же куртці, у тих же чоботях. Тільки тепер не з мітлою, а з ключами. І коли хтось із новачків намагався пожартувати з його вигляду, старі працівники смикали відразу:
– Не ганьби! Ця людина таке бачила, що тобі й не снилося.
Борис Аркадійович якось зайшов у майстерню, коли Петрович порався з двигуном вантажівки. Постояв у дверях, подивився на ті руки, які робили свою справу.
– Петровичу, а якби тоді не завів… я ж збирався вирахувати. Розумієш?
Петрович не відірвався від роботи. Протер деталь, поклав на верстат.
– Розумію. Ви тоді злі були, злякані. Люди в такі моменти всяке кажуть. А мені що було втрачати? Гірше вже нема куди.
Директор постояв ще, хотів щось додати, але не знайшов слів. Розвернувся і вийшов.
Іноді люди роками ходять поряд, але не бачать одне одного. Дивляться крізь – на посади, одяг, те, ким хто прикидається.
А людина стоїть поряд і чекає не визнання – просто нагоди показати, що ще на щось здатна. Петрович одержав свій шанс.
І вистачило п’яти хвилин, щоб все перетворилося – ставлення людей, власне життя. Не голосно, не пафосно. Просто завів двигун…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!
