– Знаєш що, Варваро, – нарешті сказав Степан, підвівши на неї задумливий погляд. – Я тобі так скажу. Чоловік у будинку має бути мужиком! Ти, як жінка, маєш створювати затишок і годувати мене! – Це, взагалі-то, твій прямий обов’язок. А вже з чого готувати – твоя справа! Не повинна у чоловіка за це голова боліти

– Не думав, що ти така!

– Яка?

– Дріб’язкова!

– Це я дріб’язкова?! Ах ти, скнара!

Варвара схопила ополоник, що висів на стіні, і погрозила ним, ніби зброєю. Степан зробив незграбний крок назад. Він затнувся об свою другу ногу і мало не впав.

– Варваро, тобі не здається, що це занадто! – обурився кавалер, стоячи біля виходу. – Ми тільки приміряємось один до одного, а ти вже таке твориш!

– Іди давай звідси, – пирхнула Варвара.

Усередині в неї клекотіла злість.

– Все життя будеш сама кукувати з такими запитами, – пригрозив Степан.

Його погроза пролунала, як остання надія. Дуже вже хотілося, щоб вона одумалася.

– Із задоволенням буду! – знайшлася Варвара і погрозливо махнула ополоником.

– Все тому, що жадібна! Порядна жінка може створити вечерю з половини картоплини та двох головок часнику. У цьому й проявляється її природна сила, – міркував Степан, не перестаючи задкувати до дверей.

Варвара впевнено напирала. Їй хотілося, щоб кавалер якнайшвидше покинув її квартиру.

Усвідомивши марність своїх умовлянь, Степан буркнув щось невиразне собі під ніс і поспіхом зник за дверима. Варвара провела його поглядом, сповненим суперечливих почуттів. Вона нарешті опустила ополоник.

Це все Світлана. Подруга її невгамовна. Вмовила познайомитися з цим персонажем. Запевняла, що чоловік хороший, простий, не прискіпливий, господарський. Загалом, – розхвалила в пух і порох.

Варвара прислухалася і дала добро, щоб даному громадянину свій номер телефону передати. Степан зателефонував того ж вечора.

Бесіду вів ввічливо, зустрітися запропонував у кафе. Там, щоправда, замовив лише чай. За нього й заплатив. Свої страви Варвара сама оплачувала окремим чеком.

Тоді цей нюанс її не налякав. Все-таки перша зустріч. Люди, вважай, не знайомі, не відомо, як спілкування далі піде.

В глибині душі Варварі хотілося, щоб кавалер і вечерю сплатив, і додому підвіз і, можливо, квіти подарував.

Хоч би хризантеми. Варвара їхній запах ненавиділа, але якби Степан приніс елегантний пухнастий букетик, то неодмінно зраділа б.

Свєтка потім хихотіла. Багато, мовляв, хочеш. У паспорт давно заглядала? Там уже, мабуть, пів віку накапало, а все одна.

– Як Генку свого вигнала, так і сидиш у чотирьох стінах. В’яжеш, та котів нагладжуєш. А для щастя треба тобі чоловіка завести, – не вгамовувалася приятелька.

– Степан, між іншим, чудовий варіант. Ти йому одразу сподобалася. Я, як фотографію показала, так він одразу закивав:

– Згідний я, познайомлюся із задоволенням.

Зараз, згадавши ті слова Світлани, Варвара сумно хмикнула. Ще б цей Степан без задоволення познайомився. Треба ж йому на чиюсь шию присісти. А тут вона, Варя, у якої й шия сильна, і залізне терпіння.

Після того першого дня в кафе Степан свою залицяльницю більше не кликав. На вулиці зовсім потеплішало і всі їхні побачення проходили у парках. Там кавалер зрідка підносив Варварі морозиво.

Якось Степан написав у середині дня. Запросив Варвару пройтися набережною. Зустрітися домовились після роботи. Степан заїхав за нею на машині.

– Я голодна. Сьогодні навіть пообідати не встигла, – зізналася Варвара. – Треба б перекусити перед прогулянкою.

-Добре, – кивнув Степан. – Їдьмо!

З вітерцем вони домчали до будинку Варвари. Підійнялися до квартири. Жінка почала розігрівати суп. Степан скромно чекав у сусідній кімнаті.

– Може зі мною повечеряєш? – Запропонувала Варвара.

– Із задоволенням, – погодився кавалер.

Його очі радісно заблищали. З апетитом чоловік з’їв дві тарілки супу, та два бутерброди з ковбасою. Після цього парочка вирушила на набережну.

З того часу Степан став часто заїжджати за Варварою, забирати її з роботи та відвозити додому, де вони удвох сідали вечеряти. Так відбувалося майже щовечора.

Спочатку Варвара раділа. Степан їв усе, що вона готувала і старанно нахвалював, відзначаючи й гарну жирність, і відмінну просоленість.

Було приємно слухати. Варя перші пару тижнів ходила щаслива і постійно думала, що б такого цікавого подати на вечерю.

Через деякий час жінка з подивом помітила, що цього місяця її зарплата стрімко витікає. Не вдалося звично відкласти п’ять тисяч у скарбничку. Мало того, довелося з неї діставати.

Степан усе їв і нахвалював, але колишньої радості у Варвари це не викликало. До того ж чоловік став залишатися на вихідні. Жив він, як виявилося, з мамою, тож до себе не кликав.

У вихідні готування повністю лягало на плечі Варвари. Купівля продуктів теж. Якось Степан помітив, що вони вже вдруге їдять гречку з м’ясом.

– Ти б хоч до чаю щось спекла, – мрійливо попросив Степан. – Наприклад, пиріг той твій, з чорницею.

Інша, мабуть, зраділа б такому проханню. Якщо чоловік хоче ще, значить минулого разу сподобалося.

Руки у тебе золоті, господиня ти чудова і таке інше. Але Варвара чомусь розлютилася. Приготувати такий пиріг, ще зі свіжими ягодами – коштує грошей, а їх у гаманці дужо мало.

Залишаючись у Варвари з ночівлею, Степан жодного разу не приніс нічого з продуктів. Хіба що коробочку цукерок.

Спочатку Варварі соромно було зізнатися, що «гостювання» чоловіка б’є по її гаманцю. Ще вирішить, що вона його шматком хліба дорікає. Але в результаті її терпіння урвалося.

Якось увечері, коли кавалер вкотре привіз Варвару після роботи додому, а потім з виглядом господаря пройшов на кухню, жінка поставила перед ним легкий салат і грецький йогурт.

-Ти цим мужика зібралася годувати? – розреготався Степан.

– Я на дієті від сьогодні, – сказала Варвара. – Тож це все, що є.

Степан не повірив. Подумав, мабуть, що вона його розігрує. Підвівся з місця, відчинив холодильник, уважно його вивчив і повернувся назад. Усередині й справді були тільки овочі та всілякі дієтичні продукти.

– Що ж я їстиму? – розвів руками Степан. – Зараз, завтра вранці.

– Ми можемо сходити у крамницю. Ти купиш усе, що тобі потрібне, – відповіла Варвара.

Кавалер насупився. Не чекав такого нахабства від жінки, яку по кафе водив, та гарні місця показував.

– З чого ти вирішила на дієту сісти? Начебто цілком нормальна, – уточнив чоловік.

– Та ти знаєш, щось стало грошей не вистачати, – розмито відповіла Варвара.

– Це все тому, що ти не вмієш планувати бюджет, – зі знанням справи пояснив Степан. – До чого купувати всякі йогурти, кашки та іншу дурницю?

– Якщо хочеш схуднути, то просто їж менше.

Варвара лише головою похитала. Вона ще раз натякнула кавалерові на похід у крамницю. Степан, на її подив, погодився.

Пара дісталася найближчого супермаркету. Там чоловік набрав цілий візок продуктів. Вибирав уважно, зсунувши брови, наче мислитель якийсь. Яловичину взяв, стейк свинячий, стегенця, ковбаси й навіть сьомгу.

Варвара слухняно ходила за Степаном і спостерігала. У середині, її аж радість охопила. Надіялася, що даремно про кавалера свого погано подумала. Може і мала Світлана рацію, коли так його рекламувала.

Біля каси радості у Варвари зменшилася. З’ясувалося, що чоловік забув гроші вдома. Він вичікувально дивився на Варвару.

Збентежена жінка попросила касира прибрати з чека деякі позиції, тому що в неї просто не було з собою потрібної суми.

Розплатилися, вийшли на повітря. До квартири йшли мовчки. Розмовляти почали вже на її кухні. Жінка витягла з пакета чек і поклала перед кавалером.

Натяку Степан не зрозумів. Він дістав ковбасу, схопив ножа, обробну дошку і почав мовчки відрізати величезні шматки.

– А хліб ти купила? – Раптом поцікавився він.

– Так, – кивнула Варвара. – А ти не хочеш мені гроші повернути?

-За що? – здивувався Степан.

-За продукти! Ти купив тільки те, що їси сам, а заплатила за це я!

Степан припинив різати ковбасу і подивився на Варвару. Він явно не очікував на такий поворот подій.

– Ти, виходить, рахуєш, скільки я в тебе їм і чого? – Запитав чоловік. – Почни ще за воду у мене вираховувати та за електрику.

Варвара спохмурніла. Подумавши трохи, вона впевненим жестом посунула чек ближче до Степана.

– Не почну, – сказала вона. – Але й ти зрозумій. Зарплата у мене невисока. Я намагаюся нагодувати тебе смачніше. Ти любиш м’ясо. Без нього ні вечері, ні обіду не визнаєш. У мене на двох тупо не вистачає!

– Ти ось кажеш, що намагаєшся нагодувати смачніше. Однак я помітив, що в крамниці ти виклала з кошика саме найдорожчі продукти, – наполегливо згадав Степан.

– Так, Степане! Бо в мене немає грошей! – Розвела руками Варвара. – А ти їси багато і все найдорожче!

– Я – нормальний мужик! Не буду ж я траву жувати, – заперечив Степан.

– Не жуй! Принось із собою те, що любиш.

– Ти думаєш, я жінку собі знайшов для того, щоб до неї з контейнерами їздити?

– Тоді купуй продукти. І я буду на нас двох готувати.

Степан побарабанив пальцями по столу, уникаючи дивитися Варварі у вічі. Він хотів зовсім інакше. Сподівався на це!

– Знаєш що, Варваро, – нарешті сказав Степан, підвівши на неї задумливий погляд. – Я тобі так скажу. Чоловік у будинку має бути мужиком. Ти, як жінка, маєш створювати затишок і годувати мене!

– Це, взагалі-то, твій прямий обов’язок. А вже з чого готувати – твоя справа. Не повинна у чоловіка за це голова боліти.

Варвара посміхнулася. В очах у неї плескалася не образа, а скоріше втома. Вона наче заздалегідь знала, що чоловік скаже саме це. Ніби відчувала, що так закінчиться.

– Знаєш, Степане, я, мабуть, від цього обов’язку відмовлюся. Якийсь він зовсім не вигідний, – резюмувала жінка.

Степан оторопів. Він роззявив рота, щоб щось сказати, але швидко закрив його. Потім знову відчинив. Нарешті, стався той самий діалог, після якого Варвара схопилася за ополоник.

Прямо зараз Степан йшов. Варвара бачила у вікно, як віддалялася його постать. Повний і трохи незграбний, але впевнений, що є чиїмось подарунком.

Ні, вистачить з Варвари знайомств з усілякими «простими» та «не прискіпливими». Так Свєтці й треба буде сказати.

Нехай усіх «добрих мужиків» вона собі забирає. З їх прогулянками та вимогами. Варварі на них грошей не вистачить. І нервів. Та й ополоник шкода. Новенький зовсім.

Тяжко зітхнувши, Варвара подумала: «Не велика втрата». І, наче скинувши з себе вантаж, попрямувала до холодильника.

Мабуть, вона приготує собі смачну вечерю і забуде про все. Ось така Варвара дріб’язкова!

Зізнайтеся, хто пошкодував, що Степан не отримав ополоником?😂 Як би ви вчинили в цій ситуації? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.