Знову я в невістки з усіх боків погана. Не хочу з рідним онуком час проводити, не бажаю малечу рідну з душного міста на природу вивезти.
Та ще все так викрутила, ніби я їй, колись там, сама пропонувала такий варіант, а потім віроломно від усього відмовилася, хоч у них із сином вже плани, та й онук налаштувався провести час з бабусею.
Спілкування з невісткою мені дається тяжко. Вона з тих жінок, які тільки себе й чують, або чують лише те, що хочуть. А потім усім цим у ніс тицяють.
Розмова про те, щоб онук приїхав на літо, був минулого року перед минулим літом. Я тоді вирішила провести на дачі весь літній сезон і пропонувала невістці забрати онука із садка та привезти до мене.
Тоді я отримала презирливе “фі” зі словами, що у мене на дачі ноги її хлопчика не буде, бо там нічого для дитини не пристосовано.
– Туалет на вулиці, душ літній, пічне опалення. Та мене батьківських прав позбавлять, якщо дізнаються, що я у такі умови дитину відправила!
Син із дружиною сперечатися не став, але я образилася. Нормальна у мене дача і туалет хоч і на вулиці, але в хорошому стані. Душ хоч і літній, але каструлю води, щоб помити онука можна було б і погріти.
Загалом, я поїхала на дачу сама, а онук залишився з батьками в місті. Невістка ж не переставала капати отрутою, тепер вже з іншого приводу.
– Полуниця, кажете, у вас вродила. Внуку жодної полунички не привезли! Зрозуміло яка у нас бабуся, – дзвонила мені невістка.
А куди я її привезу, якщо до онука вісім годин їхати поїздом? Що по жарі з тою полуницею трапиться? Та й мені їхати в поїзді, щоб нагодувати онука полуницею, коли він міг її з грядки їсти, теж не хотілося.
Одного разу я просто перестала брати слухавку з номера невістки, а та заборонила онукові брати слухавку з мого номера. Довелося мені з онуком через сина тільки спілкуватися.
Взимку я перенесла операцію, лікарі порадили уникати спеки та фізичних навантажень. Тобто дача цього літа в мене накрилася по всіх напрямках.
Щоб вона не простоювала просто так, я вирішила її на одне літо здати сім’ї моєї колишньої колеги, вони якраз із міста дітей вивезти хотіли.
Так і мені було добре, якась копійка, і дача під наглядом, і люди літо на природі проведуть. Всі у плюсі. Окрім невістки.
Вона мені зателефонувала три дні тому, заявила, що скоро до мене онука привезуть, мовляв, як я й хотіла, на все літо. А що мені з онуком усе літо у квартирі робити?
Гуляти по спеці мені не рекомендують, тобто дитина весь день буде вдома сидіти зі мною, а ввечері йти на прогулянку? Так хай краще в садок ходить, все більше розваг.
До того ж після операції у мене все ще буває погане самопочуття, можу пластом лежати весь день. А як полежиш, коли дитину треба і нагодувати, і помити, і зайняти?
Невістки я сказала, що онука до мене везти не треба, я з ним тут не впораюся. Пояснила доступно, чому так виходить. Але мене навіть не слухали.
Невістка одразу почала голосити, що я сама його кликала, пропонувала, дитина вже настроїлася, та й у них із сином якісь плани були.
Але я все сказала. Хоч я й люблю онука, але не хочу ризикувати. От стане мені погано через спеку, відвезуть до лікарні, а в нас тут і рідні ніякої немає, щоб за дитиною наглядали.
Відмовилася, то невістка трубку кинула. Увечері невдоволений син дзвонив, але я його слухати не стала, сама його відчитала, щоби він свою дружину манерам навчив.
Син наче все зрозумів, навіть просив вибачення за дружину, але все одно ситуація неприємна. Та й шкода, що онука не побачу.
