Зоя була дуже вдячна свекрусі, що вона була мудрою жінкою, та допомогла їй зберегти родину

Коли молодший син одружився, старші діти вже давно з’їхали – дочка вийшла заміж і поїхала в Суми за чоловіком, син взагалі за кордон поїхав працювати.

Світлана завжди знала, що старші в селищі довго не затримаються – дочка любила гарне життя, все дитинство картинками з журналів стіни обклеювала.

А син географічними картами обклеював, теж мріяв не про корівник і город, а про далекі країни. А ось молодший, Єгор, завжди був її хлопчиком, і коли чоловіка не стало, так і сказав:

– Мамо, я тебе ніколи не кину, завжди житиму з тобою.

Вона тоді стояла біля домовини, і повторювала – як я без тебе, Васю, як я без тебе. Дочка теж плакала, старший мовчав крижаною брилою, а Єгорка, якому тільки-но дванадцять тоді виповнилося, весь час простояв поруч, підставляючи їй своє тендітне плече.

І обіцянку свою він виконав, навіть коли навчався, майже кожних вихідних додому приїжджав. Тому й дружину шукав таку, що погодиться з ним у селищі жити.

Будинок збудував, щоправда, на іншій вулиці, поряд місця не було. Він кликав матір до нього переїхати, але Світлана відмовилася – навіщо в будинку дві господині?

Невістку звали Зоя. Вона мала великі сині очі і довге, нижче пояса, волосся. Привіз її Єгор із міста, вчилися вони разом, і, як зізнався матері, він ще тоді залицявся до Зої, але вона його не помічала.

А тут помітила, виходить. Весілля було гучне, веселе – всі родичі з’їхалися. Світлані невістка подобалася – гарна дівчина, відразу видно, що з характером, але Єгору така й потрібна. А що білоручка і вдома нічого не вміє робити, то це нічого – Світлана навчить.

Перший конфлікт стався через тиждень, коли Світлана прийшла допомогти суп зварити, а то Єгору без супу ніяк не можна, у нього живіт з дитинства слабкий був.

Зоя накричала на Світлану, сказала, що у тієї руки брудні, а вона ними хліб чіпає. Ну а чим Свєті його чіпати? Сперечатись вона не стала, пішла, а ввечері Єгор попросив її більше не приходити, якщо його немає, Зоя нервує.

– Ти не ображайся, мамо, у положенні просто Зойка, ось і хвилюється, — пояснив він.

І Світлана не ображалася. Онуки – це добре, буде чим діру в серці заткнути, а то, як діти роз’їхалися, все холодом зсередини несе.

Зустрічати новоспечену маму приїхали і батьки, і подружки, і сестра. Світлана спробувала було сказати, що не бажано до немовляти стільки людей, але Зоя назвала її забобонною, і виразно подивилася на чоловіка.

Єгор попросив матір не вигадувати, краще чаю всім зробити, бо втомилися всі з дороги. Світлана і чай зробила, і нагодувала всіх, і посуд помила. А сама поглядала на онучку – така маленька, така гарненька, так хочеться взяти на руки!

– Можна я її потримаю? – Запитала вона.

Зоя подивилася на руки Свєти і сказала:

– Руки помийте тільки.

– То я ж щойно посуд мила!

– І я ж про те! Ну, що за неохайність!

Батьки Зої дивилися на Свєту, і їй стало ніяково – може, і справді вона чого не розуміє.

Внучку вона зрештою потримала. Як солодко від неї пахло! Чудова дівчинка вийшла. Плюс до всього, Зоя свої правила змінила.

Вона дозволила Світлані, та просила приходити, поки Єгор на роботі був, а то вона нічого вдома не встигала, а Світлана і рада.

Щоправда, невістка завжди знаходила чим її вколоти, та й онуку на руки майже не давала, але до цього Світлана звикла.

Ображалася, звичайно, але що вдієш – син її таку любить, а, значить, і їй треба звикнути. Єдине, що сильно її зачепило, це те, що Зоя не взяла рожевий комбінезон, який Світлана купила для внучки.

– Ви на ринку його купували? Моя дочка таке не носитиме! І взагалі – жарко вже, нема чого дитину в комбінезон наряжати, квітень на дворі!

Дівчинку назвали Анею, як сваху, і Єгор обіцяв, що наступну дочку на її честь назвуть. Світлана сумнівалася, що Зоя захоче багато дітей, так що особливо на це не сподівалася. Але вона помилилася.

Коли святкували рік Ані, Зоя та Єгор обнялися і повідомили, що вони чекають ще на одного малюка. Мати Зої заохала, сказала, що рано, а Світлана вставила, що в неї між першими дітьми теж різниця невелика, і нічого

Сваха невдоволено підібгала губи – вона завжди так робила, коли Світлана щось говорила. Загалом, всі зраділи, звичайно, стали вітати молодих. Зоя почервоніла, казала, що хоче хлопчика.

Так і сталося. З’явився хлопчик, якого назвали Васильком, і Світлана розплакалася – вона й мріяти не могла, що онука Василем назвуть.

До онука вона сильно прикипіла. Синочок Зої важко дався, і тут вона вже зовсім перестала чинити опір – дозволяла Світліні і по дому допомагати, і з онуками водитися, особливо з маленьким, він, вважай, у Світлани на руках і провів весь перший рік.

Зоя ж лежала в ліжку і скаржилася, що у неї болить голова. Вона погладшала, ніяк не могла скинути вагу, і лаяла свекруху, що та пече пироги.

Ну а як без пирогів, адже Єгор так їх любить? До того ж Світлана зовсім не вважала Зою гладкою. Так, кругленька стала, та це і добре. Але пироги пекти перестала.

Третім з’явився Ваня. Біленький, слабенький, дивитися без сліз було неможливо. Світлана чекала, що Зоя знову ляже на пів року в ліжко, але тут вона помилилася.

Невістка виходжувала свого Ваню з таким завзяттям, якого у неї Світлана ніколи не спостерігала. Тут вона і готувати навчилася, і робити масаж, і чистоту в будинку підтримувати. Світлана забирала старших дітей до себе, а більше від неї допомоги і не потрібно.

Діти виросли, ходили до школи. У Іванка виявили якусь рідкісну недугу, Світлана намагалася дізнатися у сина, але той тільки сердився, ніяк не міг звикнути, що в нього ось такий син буде.

Невістка ж казала, що Світлана з її дев’ятьма класами нічого не зрозуміє. Начебто не так страшно все було – ну, бліденький, ну, голова велика, та волосся, як пух. А так – наче звичайний хлопчик, розумненький.

Зоя молодшого сина страшенно любила, і нічого довкола себе не помічала. Світлана раніше за неї дізналася, що Єгор понадився до продавчині Каті заглядати, і намагалася всіляко дівчинку від цього захистити. Але добрі люди донесли, звісно.

Того дня діти самі йшли додому. Про це Вася їй сказав, коли Світлана вранці за ними зайшла.

– Бабусю, ну навіщо ти нас ведеш! Ми й самі можемо. Вчора я сам від Ані собак відганяв, і ми не заблукали.

Аня страшенно боялася собак. Але справа навіть не в цьому – Світлана ніяк не могла збагнути, чому Зоя дітей не зустріла? Вона все одно в цей час з Іванком гуляла.

Зоя зустріла їх з червоними очима і шморгоючим носом.

– Як я тепер із дому вийду? – Запитувала вона. – Усі на мене показуватимуть пальцем! Я ж у неї щодня йогурти для Вані купувала, щодня!

– Ти це давай кинь! – суворо веліла Світлана. – Іди вмийся, в порядок себе приведи. Разом у магазин підемо.

Напрочуд, невістка послухалася суворого наказу Свєти, і вже за годину обидві вони поважно крокували до центрального магазину, везучи Ваню у візку – ходив він досі погано. Катя, що стояла за прилавком, підвела голову, і подивилася нахабними очима на суперницю.

– Катю, нам масло вершкове потрібне, є у тебе? Тільки смачне, бо Єгор любить пиріг з сиром, Зоя дуже смачно його готує. І сир нам свіжий дай, і цукерок тих, дорогих – Зоя любить їх, а синові на кохану дружину грошей не шкода. У нього зарплата саме сьогодні, сказав, усі гроші можна витрачати.

Зоя стояла поряд, і вловила свекрушин кураж – теж включилася в гру. Коли покупки всі запакували, Катерина раптом випалила:

– А мені завтра телефон обіцяли подарувати. З камерою. Потрібні мені ваші цукерки!

Світлана непомітно штовхнула невістку – мовляв, не переживай, не буде жодного телефону. Вони попрощалися і пішли, а після обіду справді приготували разом пиріг, але Єгорові не залишили ні шматочка. Він, мабуть, уже отримав донос від коханки, та почав заглядати під рушник, де одні крихти залишилися.

– Ви що мені не залишили? – образився він.

– Вибач, не помітили, що все з’їли, — збрехала Свєта. – Ти, синку, борщу посьорбаєш, тобі корисніше буде. А у нас новина – я домовилась, Зоя на роботу виходить.

– Пам’ятаєш, дядьку Сашка? Він службу доставлення відкрив, телефоністка йому там потрібна. А що, зарплата хороша, водії – добрі хлопці, не скривдять нашу Зою.

– А як же Ваня? – розгубився Єгор.

– А я на що? Невже не впораюся з ним? Ти це, гроші давай, треба Зої одяг пристойний купити, зачіску зробити. Давай-давай, чого підвівся?

Не послухатися матір Єгор не посмів – дістав гаманець, вийняв одну купюру, другу, третю… Поки весь його гаманець Світлана не спустошила, не заспокоїлася. “А ось тепер іди та купуй телефон своїй коханці на що хочеш!”

Звичайно, ні про що вона з Сашком ще не домовилася, але він колись нерівно до неї дихав і відмовити не зміг – взяв Зою другою телефоністкою.

– Ти Єгору скандалів не влаштовуй, – порадила Світлана. – А роби вигляд, ніби нічого не знаєш. Тільки ніякої ласки йому і всього такого, байдуже тримайся. Дітьми займайся, будинком, та більше про роботу розповідай.

Сама Світлана стала нахвалювати синові Зою – і господиня з неї гарна, і дітьми слушно займається, а яка красуня! Ну а що ще залишалося робити? Як посваряться, поїде Зоя до батьків, і відвезе дітей.

План Свєти спрацював швидко. Катерина, мабуть, влаштувала скандал через відсутній подарунок, а вдома навпаки, тиша та благодать, ще й дружина вся така гарна, але почала рано втікати.

Він навіть з роботи її став зустрічати, після того, як пару разів Зою водій підвіз. До цього Зою теж Свєта напоумила, тільки веліла не крутити хвостом, а попросити когось по-дружньому, і щоб не подумав чогось.

Загалом, через три місяці Єгор став той магазин на відстані обходити, а Зоя вся, аж світилася. Ваня, звичайно, сумував за мамкою, але зате з бабусею став більше ходити, і навіть зміцнів – як може, нехай так і ходить, головне, що голова у нього працює.

Незабаром Зоя прийшла рум’яна, очі блищать – видно, що не терпиться їй новину розповісти.
– Я на дитинку чекаю, – повідомила вона. – Сьогодні у лікаря була, дівчинка буде!

А Світлана давно вже зрозуміла, що поповнення очікується, око наметане. І що дівчинка, по животу відразу зрозуміла.

– Ось, буде у нас тепер і Свєточка, — сказала Зоя, і посміхнулася. – А де той рожевий комбінезон, який Ані не підійшов?

Світлана розпливлася в посмішці, обійняла невістку і сказала:
– Та лежить він, куди подінеться!

Зоя замахала руками.
– Все добре! Я не хотіла говорити, доки ясно не буде.

І обидві жінки видихнули з полегшенням. Зоя була дуже вдячна свекрусі, що вона була мудрою жінкою, яка допомогла їй зберегти родину! А ви що скажете з цього приводу?