Женя прийшла додому та знову побачила маму на кухні з подругою. Людмила, так звали цю саму подругу матері, зачастила до них останнім часом.
Вони разом навчалися у школі, через тридцять років зустрілися на вечорі випускників. Після цього вони переписувалися та іноді зустрічалися.
А тепер Людмила почала приходити в гості. Про що вони розмовляли, Жені було не цікаво, тільки, як гостя йшла, мама завжди про щось думала.
– Мамо, що цього разу? Про що думаєш?
– Думаю, що тобі час заміж.
– То тобі подруга підказала?
– Тобі вже двадцять чотири, а ти боїшся чоловіків.
– Мені лише двадцять чотири, і я взагалі нікого і нічого не боюся. У нашому колективі – половина чоловіків.
– Це не чоловіки, це просто робітники, це не наречені. Вони твої підлеглі. А тобі потрібний чоловік! Завтра тобі треба повернутись раніше.
– Мамо, а нічого, що я працюю?
– Нічого, відпросишся один раз.
– Сама у себе?
З того часу у мами виникла нав’язлива ідея видати Женю заміж. Спочатку був син колеги, потім новий сусід, син директора школи, просто перспективний хлопець. Де їх брала мати?
Дочці вона не говорила, і Женя вирішила про все дізнатися сама. Виявилося, що ця Людмила, відпрацювавши близько двадцяти років звичайним рядовим бухгалтером, стала свахою, ворожкою, ясновидицею і якоюсь там спадковою не зрозумій ким.
Все складно, все одразу, все заплутано. Вона вже не перший рік ошукувала довірливих людей.
– Мамо, ти розумієш з ким зв’язалася?
– Вона все може! Якщо ти заміж не вийдеш протягом цього року, а до кінця залишилося сім місяців, то щастя тобі не буде. Ось і я тягла із заміжжям, а потім тебе одна виховувала.
– Не пощастило мені з твоїм батьком. Хочеш мою долю? Якщо тягтимеш, то доведеться ще й вінець безшлюбності знімати, а це дорого. Набагато дорожче за всіх цих наречених.
– Що? Ти їх купуєш? У цієї аферистки?
– Я їй просто за послугу заплатила, а якщо копатимешся в наречених, то доведеться платити більше.
– Мамо! Я розумію, ти народ ила мене пізно, майже в сорок, але це нічого не означає. Я навіть уявити не могла, що ти потрапиш в руки аферистки!
– Не кажи так, вона допомагає!
– Якщо ти не припиниш з нею зустрічатися, то я вийду заміж, і піду від тебе.
– Про це вона мене теж попереджала. Повернення тебе додому буде ще дорожче, тож пошкодуй мої гроші.
– Добре, мамо, я вийду заміж і ми житимемо тут.
– За кого? Якого нареченого ти вибрала? Сусіда? Він із квартирою? Чи…
– Мамо, у мене є наречений!
– Я пораджусь. Вона вказувала лише на цих.
– Ось як! Знову платитимеш за пораду? Може її просто вигнати!
– Ні! Це спричинить лихо.
– Мамо, у тебе всі мізки в пудрі, та локшина на вухах!
– Не говори так зі мною!
– Давай я оплачу тобі санаторій. Відпочинеш і ця перестане ходити. Видали та заблокуй її номер.
– Я не хвора.
– Мамо!
Євгенія не знала, як їй вчинити. Самій заміж вийти, чи з матір’ю щось робити. Мати слухати нічого не хоче, а Женя не має нареченого. Сказала, що є, але це не так. Де їх знайдеш? На роботі?
Там же лише підлеглі. Аркадій – старий, Максим – не просихає, Дімка – пацан ще, Павло – одружений, Олексій – двічі розлучений, у Юрки троє дітей та аліменти на них, Олег – зануда, Віктор – надто веселий, Сашко – скупий.
А що коли Юрко? Ні. А з Олексієм можна незабаром розлучитися. Шлюб же фіктивний, яка різниця. А хто погодиться? Аркадій?
Не такий він і старий, не має шкідливих звичок, працює багато. Його завжди можна залишити за головного. Старий?
Усього на п’ять років старше. Не критично, навіть дуже добре. Якщо не погодиться на фіктивний шлюб, то наступним буде…
– Євгеніє, ви про що думаєте? – спитав Віктор. – Вказівок на сьогодні не буде?
– Я думаю про весілля.
– Ви виходите заміж? Допомога потрібна? Коли?
– Якнайшвидше. Допомога? Потрібна, дуже потрібна. Нареченого немає для фіктивного шлюбу.
– Фіктивного? Я можу бути фіктивним нареченим. Повеселимося!
– Ти? Ти згоден? Тобі не завадить?
– А тобі це навіщо?
– Через маму. Там усе так складно.
– Розповідай.
– Гарна історія. У мене є знайома у РАЦСі, влаштуємо все швидко.
– Мамо, ми вдома.
– Хто це ми?
– Я, та мій чоловік Віктор.
– А… ми тут із Людмилою обговорювали…
– А ми більше ваших послуг, Людо, не потребуємо, – сказав Віктор. – Я вас упізнав! Ви та сама, знаменита…
– Чоловік? А можна ваші документи.
– Звісно, ось паспорт, ось свідоцтво про шлюб, все справжнє. А ваші документи на знаменитість будьте ласкаві показати. Я переплутав на спадковість. Чи як там це називають? Ви ж нащадок!
– Ви зробили свою справу – отримайте гонорар, і на вихід. – Віктор потрусив перед очима Людмили цілою пачкою тисячних купюр, потім відкрив її велику сумочку і кинув їх туди. – Дякую за роботу. Які послуги – така й оплата. Дуже дякую, ви чудово зробили свою справу.
Людмила поспішила піти, щоб господарі не передумали.
– Зять, як тебе звуть? Забула.
– Мамо, його звуть Віктор, Вітя.- Ага, а навіщо ти такі гроші на вітер викинув? Там пачка тисячних купюр, це сто штук… це сто тисяч.
– За хорошу роботу не шкода.
– Сто тисяч? У мене зараз трапиться інфаркт. Вікторе, тобі нікуди подіти гроші, окрім як віддати аферистці?
– Мамо, а вона точно аферистка? Ти ж казала інакше.
– Точно! Взяти такі гроші та втекти. Ой! Що ви наробили!
– Мамо, давай пити чай, у нас весілля сьогодні, і цієї ми позбулися. Це також свято.
– А де ваші обручки?
– Не встигли купити. А може, вони й непотрібні, – відповіла Женя.
– Потрібні, завтра купимо, – сказав Віктор. – А ще нам потрібна відпустка, медовий місяць, подорож. Аркадій впорається.
Фіктивний шлюб, справжня весільна подорож. Загальний відпочинок їх зблизив, і вони стали справжніми молодятами.
А мама навіть не підозрювала про фальшивий шлюб. Про фальшиві гроші від банку приколів для Людмили, довелося зізнатися, бо теща дуже переживала.
Не дарма ж кажуть, що немає нічого постійнішого, ніж тимчасове… А Людмила більше не з’являлася…
Залишайте свої думки в коментарях, підтримайте автора вподобайками!
