Ми з Наталею зустрічаємося з 11-го класу. Разом вступили до столичного вишу, щоб не розлучатися. Разом його закінчили: вона із червоним дипломом, а я з трійками у додатку.
Гуманітарій з мене вийшов ніякий, тому я майже відразу зайнявся самоосвітою і занурився в айті.
Взагалі, я міг давно закинути універ, але пообіцяв Наталці, що диплом отримаю. Я звик завжди тримати слово, хоч би чого це стосувалося.
В університетські роки ми жили у гуртожитку. А після випуску вирішили з’їхатися та орендували невелику квартирку в одному із спальних районів.
Спочатку було нелегко, хоч я був певен, що після стількох років, проведених разом, проблем побутового характеру ми не матимемо. Однак у житті всяке трапляється. Бували й сварки, й образи. Вважаю, що це нормально.
Незважаючи на всі труднощі, я любив Наталку і хотів прожити з нею решту свого життя. Іноді мріяв про весілля та дітей. Бачив себе в ролі дбайливого чоловіка та батька.
Але в той же час одружуватися я думав ближче до 30 років. Хотілося стати на ноги, закріпитися на роботі і нічого не потребувати. Зізнаюся, з Наталкою ми це ніколи не обговорювали. Хоча я давно думав про те, що, напевно, Наталя чекає, коли ж я зроблю їй пропозицію. Крім того, на мене почала тиснути мати:
«Артеме, ти поки дозрієш, я вже постаріти встигну! Я вже і онуків хочу взагалі-то. Давай дуй у ювелірний за обручкою».
Я довго думав і вирішив, що мама має рацію. На той час я вже непогано заробляв та відкладав гроші. На кільце скупитися не став і вибрав із мамою найкрасивіше. А потім запросив Наталю на вечерю до ресторану: саме наближалася річниця наших стосунків.
Наталочка в мене і так красуня, але того вечора вона перевершила саму себе. Розкішна сукня, зачіска та макіяж – вона ніби знала, що я зроблю їй пропозицію!
Але насправді все виявилося зовсім інакше. Коли в присутності всього залу я став на одне коліно і простягнув Наталці обручку, вона різко змінилася в обличчі. У фільмах зазвичай у цей момент дівчата починають плакати від щастя та кидатися на плечі своїм хлопцям із радісним «так» на вустах.
А ось моя Наталка лише незручно усміхнулася і сказала: «Милий, мені треба подумати».
Я навіть уявити не міг, що таке можливо. Як сприймати її відмову вийти за мене заміж? Залишок вечора ми провели мовчки.
Наступного дня я сказав, що мені треба провідати маму і поїхав до села. Насправді мені хотілося подумати, що робити далі.
Є гостре відчуття, що нашим стосункам кінець. Інакше чому вона мені відмовила?
Мама каже, щоб я не робив поспішних висновків. Але я бачу, що її ставлення до Наталки різко змінилося. Вона вже й сама не хоче, щоб моя дівчина ставала її невісткою. І мені від цього боляче.
Я вдома вже кілька днів, але Наталя мені так ніколи і не подзвонила. Не розумію, що відбувається, і що я зробив не так!
