– Агов, Танько, знову тобі мати сукню зі своєї старої перешила?
– Коли вже тобі куплять нормальне пальто? Знову бабусині недоноски.
– А черевики в неї які, ви тільки подивіться. Напевно, у сусідки позичила. Мабуть, вона їх викинула, а ти підібрала.
Таня звикла до глузування однокласниць. Сміялися не всі, а лише вибрані. Їх так називали, бо їхні батьки могли дозволити собі гарний модний одяг для своїх дітей. До закінчення школи вони хизувалися в джинсах, які тоді було важко дістати.
Сім’я Тані жила скромно, мама працювала сама, батько пішов, не пояснивши причини. Просто пішов. Набридло йому бідне життя, хвора мати.
Так, саме хвору рідну матір він залишив у будинку з дружиною та маленькою дитиною. Лідія Максимівна розуміла – син втік від труднощів. Виганяти невістку з дитиною було б безглуздо.
Іти їм нема куди, та й хоч якась допомога від них. Таня знала, що десь є й інша бабуся, але в тій родині все було дуже складно. Ганну, матір Тані, там не любили. Вона була старшою та зайвою, а в інших дітей її матері був інший батько.
Ганна шила, але тільки для себе та доньки. У селі не було попиту на послуги швачки. Якщо хтось і шив, то тільки собі й найпростіше. Підробляти не було де.
Таню мати одягала непогано. До магазину одяг завозили, але великими партіями. Якщо куртки, то половина однакові. Сукні, сорочки… – село близнюків. Іноді можна було поплутати сусіда з іншим сусідом.
– Танько, тебе не впізнати, – сміялися ті самі однокласниці, коли вона прийшла в новій куртці. – Поцупила? А у кого?
Посміялися, а куртка зникла з гардероба школи. Як знайти? Школярів багато, курток майже тридцять. Та й розміри… Випадок кричущий, крадіжка у школі.
Почали шукати, викликали матір Тані, всіх батьків у чиїх дітей такі куртки. Знайшли. Алла, одна з тих, хто завжди сміявся над Танею, виявилася злодійкою.
Мати Алли, ховаючи очі, підтверджувала, що куртка куплена їй. Ганна одразу після покупки в рукаві зробила мітку Таня Осипова. Вона сказала про це директорові школи.
– Це я зробила мітку. Це наша куртка! Ви просто її побачили й знаєте, – намагалася кричати мати Алли.
Рукав вивернули й мітка вказала на власницю. Усі посміялися, окрім злодюжок. Поступово все забулося. Школа залишилася позаду. Усі роз’їхалися на навчання в інститути, та училища.
Таня після училища залишилася в обласному центрі, вступила в інститут заочно. Ганна так само жила зі свекрухою, яка зовсім заслабла.
– Ганнусю, я б без вас давно на тому світі була. Де носить мого сина?
– Він так і не з’явився. Може на заробітках, а може ще де.
– Це вже не важливо. Його немає, а дім буде тобі та Тані… заповіт я написала.
Лідія Максимівна пішла із життя, так і дочекавшись сина. Повідомити було нікуди.
***
Ганна залишилася сама. Таня часто приїжджала. Часи мінялися, життя йшло повним ходом. Бухгалтер швейної фабрики, а потім власниця ательє, Тетяна вже мала дорослих дітей.
Будинок матері довелося знести та побудувати новий, невеликий, але міцний. Ганна у місті жити не хотіла, а Таня навпаки саме у місті прижилася.
Не хотілося зустрічатися з однокласницями, але доводилось. Доля їх стикала прямо на вулиці, іноді навіть у місті.З тією самою Аллою.
– Танько, нормально виглядаєш. До мене тобі, звичайно, далеко, я ж спеціально замовляю, такого немає, індивідуальний пошив.
– Я не проти. Маєш право.
– Головне – можливості мати. Чоловік добрий попався. Нічого не шкодує. Машину мені купив, сама тепер можу куди завгодно дістатися. А ти чим займаєшся? Як твоя мати – швачка?
– Можна й так сказати.
– Нам майже по п’ятдесят, а ти так нічого й не добилася. У селі буваєш? Я давно будинок батьків продала, нема чого там робити.
– У мене там мама. Їжджу.
– Все з тобою зрозуміло. Бувай, мені вже час. Забігала на примірку. А ти тут яким вітром? Повз йшла?
– Ну так, йшла, – Таня щойно вийшла зі свого ательє, просто Алла цього не помітила.
– Підвезти?
– Ні, дякую, я сама.
Алла сіла в машину і тихо рушила. Попереду була тягнучка. Тетяна посміхнулася і сіла у свою. Вона акуратно рушила. Дорога на поворот була вільна, горів зелений.
У сусідньому ряду стояла машина Алли. Таня подивилася на неї й побачила, що її помітили. Що робити? Усміхнутися і махнути рукою. Вона так і зробила. Машина у Тані була кращою, дорожчою, що й помітила Алла. Вона все міряла грошима.
Зелене світло Алла не помітила, їй почали сигналити. Від збентеження вона дуже швидко рвонула з місця, і зіткнулася з машиною, що йшла поруч.
Алла майже не постраждала. Таня цього вже не бачила, вона їхала до матері, яка щойно зателефонувала і просила терміново приїхати.
…Мати чекала її на вулиці.
– Таню, там твій батько. Він хоче поговорити з тобою.
– Що? Навіщо? У мене ніколи не було батька, і тепер не треба.
– Просто поговори.
– Навіщо все це? Сьогодні якийсь день зустрічі із минулим?
Батько розповідав про забудови, про проблеми, про сім’ю, яка в нього виявляється була. Нікого не залишилося, тільки квартира та трохи грошей. Знову захотілося сімейного тепла, турботи. Ганна йому в цьому відмовила, і він вирішив поговорити з дочкою.
– Доню. Я заповіт напишу, все тобі буде, дозволь залишитись у тебе.
– Ні. Я вас не знаю. У мене не було батька сорок вісім років, навіщо він зараз мені?
– Я не хотів говорити одразу. Напевно, мало буде однієї квартири за мої гріхи. У мене є бізнес. Можна все продати та жити спокійно.
– Чудово. Напишіть заповіт дитячому будинку чи лікарні. Нам нічого не треба. Ми потребували в ті далекі часи, а тепер проживемо без цих подачок.
– Але ж будинок! Це ж будинок моєї матері, я маю право тут доживати.
– Маєш право доживати, але не тут. Це мій будинок за документами, але для мами. Свою матір ти кинув пів століття тому. Вона навіть на той світ пішла без тебе. Повертайся, звідки приїхав!
– Це жорстоко!
– Ти вчинив жорстоко стосовно трьох колись рідних людей! А це не жорстоко.
– Тобі, напевно, просто мало грошей. Візьми все одразу.
– Мені нічого не треба! Будь ви нафтовим магнатом я б сказала те саме. У мене немає батька! Ідіть! На автобус ще встигнете.
Батько пішов уже назавжди.
– Він не повернеться, мамо. Живи спокійно. Я приїду будь-коли.
– Дякую, доню. Я його гнала, а він усе не йшов. Дільничного викликати соромно, довелося турбувати тебе.
– А якби я не змогла? Не пускай у будинок чужих. Це може бути небезпечним.
– А що ти там про зустрічі з минулим казала?
– Так. Аллу зустріла. Вона в нашому ательє щось шиє. Все така ж зарозуміла.
…Через три роки Тетяну розшукали. Виявляється, батько залишив її адресу. Вона була єдиною спадкоємицею “величезного стану”.
Маленької квартири в загубленому північному селищі, купи боргів та кредитів. Навіщо їй це все? Навіть на благодійність нема чого віддати.
Ось так доживають зрадники! Отой бумеранг, він всіх наздожене, тільки не всі в це вірять. А дарма…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Підписуйтеся на сторінку, читайте нові публікації! Дякую за вподобайки!
