Зустріла недавно хлопця, в якого була закохана в школі. У школі наші відносини закінчилися дуже швидко – мої батьки переїхали в інше місто. Ми якийсь час спілкувалися, але потім все зійшло нанівець.
Коли побачила того самого хлопця з мого дитинства, то почуття заграли знову. У нього трапилося те ж саме. Це відчувалося.
Але тепер ми були вже дорослими людьми. На жаль, за ці роки ми дуже змінилися. Я не хочу сказати, що стали гірше – ми стали іншими.
Я дивилася на дорослого чоловіка, якого знову полюбила і розуміла, що зовсім не знаю його. А коли ми краще стали розуміти одне одного, вловили ритми, то зійшлися на тому, що краще розлучитися.
Ми стали дуже несхожими людьми, нас нічого більше не об’єднувало, крім юнацької теми. Але на ній далеко не виїдеш.
І в той момент хтось начебто вкрав частинку мого життя. Мені завжди здавався той період невловимим, що тягне. Тепер всього цього більше не було. Любов пішла, пішли і добрі спогади. Я стала бачити все в іншому світлі.
Найсильніше розчарування в моєму житті.
У п'ятницю Ірина оформила відгул. Після двох тижнів безперервної напруги, коли доводилося затримуватися в офісі…
– Кохана, ну знову твої пиріжки підгоріли .. І тісто жорстке .. Все – таки…
- Розлучайся, Женю, завтра ж подавай, я заважати не стану, - сказала я, акуратно складаючи…
Щовечора, засинаючи, Ірина думає: ─ Завтра буде новий день. Але настає ранок, і все починається…
Подруги прийшли ближче до вечора, одягнені у звичайний гарний одяг. Та й сама вдова була…
- Рито, а ви з Вадимом уже скільки разом? Років зо два? - Запитала Лариса…