Звільнилася, щоб не закохатися у начальника, а полюбила його як він сам пішов

Я заплуталася в своїй життєвій ситуації і потребую вашої допомоги.

Мені двадцять один рік. Звуть Маша. Я вже рік працюю в одній організації. Приблизно півроку тому почалося моє божевілля.

Тоді до нас на роботу прийшов молодий хлопець. Він став моїм начальником. Спочатку я не звертала на нього уваги, тому що мені подобався минулий керівник. Але тільки як людина, не подумайте нічого.

Олександр Дмитрович (так звуть нового начальника) часто чіплявся до мене по дрібницях. То я звіт погано підготувала, то не залишилася після роботи, то ще що-небудь. У мене було враження, що він спеціально до мене чіпляється, щоб вивести з рівноваги. Я його просто терпіти не могла.

Пізніше все увійшло в свою колію. Ми спрацювалися і почали нормально спілкуватися.

Я навіть отримала підвищення. Олександр Дмитрович приводив мене в приклад колегам і частенько хвалив на зборах.

Пізніше я зрозуміла, що він якось по-особливому на мене дивиться. Він став говорити мені компліменти, запрошувати разом пообідати. А у мене є хлопець, і у нас, з одного боку, все було добре. Ми рідко бачилися через те, що він живе в іншому місті. Через пару місяців я планувала переїхати до нього.

Одного разу я обмовилася Олександру Дмитровичу, що незабаром планую звільнятися. Він образився на мене і сказав, що це некрасиво по відношенню до нього. Він звик до мене, і йому вже подобалося зі мною працювати. І раз по раз він нагадував мені про це.

Одного разу в мій вихідний мені зателефонувала колега і сказала, що Олександр Дмитрович звільняється. Мене це дуже засмутило. Я відправила йому повідомлення. У ньому я написала, що шкодую про його звільнення.

Він відповів вдячністю. Коли він працював останній день, я ходила сама не своя. Олександр Дмитрович підійшов до мене і сказав, що все буде нормально. Навіть обійняв мене. А ще він сказав, що я в будь-який момент можу зателефонувати йому, якщо захочу.

Десь через пару тижнів я згадала про ці слова і вирішила набрати колишнього начальника. Чомусь в той момент я дуже сумувала за ним. Коли ми працювали разом, я відчувала себе дуже комфортно і спокійно. Мені не вистачало цих відчуттів. Коли він підняв трубку, я поцікавилася, як у нього справи. А далі розмова пішла сама собою. Було зрозуміло, що Олександр Дмитрович радий мене чути. Він покликав мене ввечері прогулятися. Я погодилася.

Ми пройшлися по парку, потім зайшли повечеряти в кафе. Багато розмовляли, сміялися, згадували минулі часи. Якось само собою вийшло, що ми стали цілуватися, а потім я залишилася у нього ночувати. Наступного ранку ми снідали, а потім він привіз мене додому. Я вже пристойно спізнювалася на роботу до того моменту.

Після цього випадку він не дзвонив кілька днів. Одного разу після роботи я залізла в інтернет на свою сторінку в соціальній мережі. Вбила в рядок пошуку його дані. І знайшла. На його сторінці були фотографії з його родиною. Виявилося, що він одружений і у нього є син. Я дуже здивувалася, тому що всі співробітники були впевнені, що він неодружений. Та й в квартирі у нього не було жіночих і дитячих речей.

В засмучених почуттях я написала йому повідомлення. Він нічого не відповів. Уже місяць я нічого не знаю про нього. Я сумую за ним. Але, якщо він не виходить на зв’язок, значить, я йому не потрібна. Та й хлопець у мене є. А почуття до Олександра Дмитровича не проходять. Скоро він буде відзначати день народження. В голову закрадаються думки привітати його. Але я не знаю, чи потрібно це робити.