Зятя звільнили то він заявив, що сам декрет досидить, все одно для нього нормальної роботи немає. А саму дитину свасі відає і відпочиває цілими днями
Я казала дочці, що намучиться вона ще зі своїм чоловіком, але там таке кохання було, марно було з такими розмовами підходити. І дочка сама все знає, вже доросла і дурних порад не потребує.
Ми тоді з нею сильно посварилися. Я вже не перший рік живу на світі, бачила зятя наскрізь. Але доньці нічого пояснити не змогла. Тож вона заміж і вискочила.
По зятю було видно, що він ледар, яких світ не бачив! Живе з батьками, нічого не треба. А одружитися вирішив, мабуть, на перспективу, батьки-то не вічні, треба молодшу шию шукати, а то де він буде потім сидіти.
Працював у якійсь фірмі, куди прийшов одразу після університету. Вісім років із того моменту минуло, а він як сидів на своїй посаді, так і продовжував сидіти. Зарплата також, як я розумію, не змінювалася.
Свого житла немає, хоч живучи з батьками міг би щось відкладати, його ж там і годували, і напували безкоштовно, свою зарплату він собі залишав.
Загалом, я не розуміла, як молоді житимуть, але дочка заявила, що це не моя справа. Ну, якщо не моя, то самі й крутіться, дорослі, розумні та самостійні.
Орендували молоді квартиру, почали збирати на іпотеку. А з чого збирати? Зять почав скиглити, коли тільки квартиру зняли. Не може спати на дивані, йому ліжко потрібне. І телевізор треба поставити. І ще щось йому треба було.
Звідки гроші взяти? А не звідки. Взяли все у кредит. І ліжко, і телевізор і ще якусь нісенітницю. А ще кондиціонер поставили. Це в чужій квартирі, звідки можуть вигнати будь-якої миті.
Знімали загалом вони квартиру, платили кредити, а тут у дочки затримка. Пішла перевірятись – дитина буде. І ось куди?
Я не стала їй поради давати, все одно винною залишусь. Просто привітала і все. Бо вона мені скандал вже влаштовувала, що вона мені взагалі нічого розповідати більше не буде, бо я тільки й можу, що її критикуватиму.
Звичайно, вже навіть питання не стояло, щоб вони далі квартиру винаймали. Вони з двома зарплатами ледве кінці з кінцями зводили, а тут і зовсім скрутно буде.
До мене зять не схотів, поїхали жити до сватів. Ми з ними скинулися, купили все, що потрібно для дитини, молоді наші в кредитах по вуха.
Коли онук зʼявився, свах на пенсію вийшла, допомагала дочці з дитиною. Зять, як я зрозуміла, цього питання взагалі не торкався.
Онуку рік виповнився, коли зятя звільнили. Він сів удома і пів року вдавав, що шукає роботу. А годували їхню родину я та свати, та й ще дочка щось отримувала.
А через пів року зять видав, що нормальної роботи він не знайшов, виходити абикуди він не хоче. Тому моя дочка має вийти з декрету, а він вже досидить із дитиною до садка.
– Мама вже літня людина, їй одній важко буде цілий день із дитиною, – заявив зять.
Ну, що робити, гроші треба заробляти, і так за них пів року кредити ми зі сватами платили. Дочка вийшла на роботу, а зять “сидів” із дитиною.
Але за фактом він скинув усі турботи на свою матір, а сам цілими днями відпочивав. Сваха і нагодує, і погуляє, і викупає, і позаймається.
Я кілька разів на день у гості заходила – за дві години зять жодного разу до дитини не підійшов. Як лежав на дивані перед телевізором, так і лежав.
Сумніваюся, що він хоча б годину з дитиною провів за пів року, що вже “в декреті” сидить. Я як не прийду – з онуком сваха, то вони гуляють, то вона з ним кубики складає, то до лікаря поїхали.
Я дочці говорю, що з цим треба щось робити. А то в неї чоловік зараз у диван вросте, а що далі? Рік вже не працює!
У відповідь чую “мамо, це не твоя справа”. Ну раз їй так подобається жити, то хай живе. У мене вже зла не вистачає, наскільки безглуздо вона витрачає життя.
Мені здається, що шлюб триматиметься, поки свати живі. Як їх не стане, так все й накриється мідним тазом.
