– Ну, навіщо тобі ця стара? Навіщо? – Кричала Георгію мама, Ніна Марківна, – Одумайся, синку, поки не пізно.
– Я її люблю і хочу одружитися. Хочу сім’ю, побут спільний, дітей, – твердо відповів він. – Це виважене рішення!
– Та в неї дочка всього на десять років молодша за тебе, – навела мати останній аргумент. – На своїх дітей навіть не розраховуй, залишишся, як сухе дерево в старості, без коріння.
До тридцяти років свого хлопчика, Георгія, Ніна Марківна успішно тримала у вуздечці. Він добре вчився, потім успішно зводив кар’єру.
І жив з мамою, бо як її кинеш, якщо при кожній його спробі сепаруватися, та лягала в лікарню із серцевим нападом!
Син у Ніни Марківни з’явився пізно, батька він ніколи не знав. Зрозуміло, і уявлення про майбутню невістку у матері, яка любить до нестями, були власні.
– Навіть не смій приводити додому цих розмальованих дівчат, – пояснювала вона Георгію. – Не дозволю, сама знайду дівчину, гідну продовжити наш рід.
– А хіба не я роблю вибір? – Запитував матір Георгій, але Ніну Марківну такі дрібниці мало цікавили.
Так і вийшло, що до тридцяти років успішний і молодий чоловік був самотній і бездітний. Під високі стандарти мами поки що не підійшла жодна наречена.
Хоча Георгій намагався знайомити її зі своїми пасіями. Але потім зрозумів, що особисте життя краще будувати за межами рідного дому.
З останньою дівчиною, Валерією, зовсім вийшло негарно. Та була всім гарна – освічена, тиха, з доброї родини, миловидна. Але Ніна Марківна і тут знайшла до чого причепитися.
– Георгію, – обурилася вона, – що твою дівчину виховували плебеї? Подивися, як вона тримає ложку і як бере до риби не той ніж.
– Мамо, у сімейному житті це не головне, – озвався син. – І потім, ти можеш її навчити.
– Ага, тільки ролі гувернантки при дорослій дівчині мені не вистачало, – обурилася Ніна Марківна. – Знаєш, твоя пасія могла б і взяти пару уроків етикету, знаючи, що збирається відвідати пристойний будинок.
Лєра в цей момент сиділа вся червона, намагаючись впоратися з емоціями, й не пристукнути Ніну Марківну прямо на місці. Роман скандально завершився того ж дня. Дівчина навіть не дала коханому проводити себе.
Георгій вже був готовий поставити хрест на особистому житті, коли до них у компанію прийшла працювати нова комірниця – Настя.
Вона виявилася старшою за Георгія на десять років, давно розлучилася з недолугим чоловіком і виховувала двадцятирічну дочку.
Ця яскрава, мініатюрна блондинка ніби випромінювала позитив, дивлячись на неї, всім хотілося посміхатися без будь-якої причини.
Георгій на складі бував рідко, тому що обіймав посаду вище. Але випадково потрапив в офіс на святкування дня народження Насті. Атмосфера веселощів його закружляла.
А іменинниця виявилася настільки легкою та приємною у спілкуванні, що Георгій попросив її номер телефону. Настя не відмовила, хоч і попередила, що багато працює і взагалі, зайвого часу не має.
Але Георгій виявився наполегливим, підвозив нову знайому з роботи, зустрічав її вечорами, якщо затримувалася. У вихідні запрошував на природу, чи екскурсії до сусідніх міст.
За пів року вони вже перестали приховувати свої стосунки, навіть на роботі. Мало того, Георгій зайнявся розв’язанням житлових проблем коханої – вона мала квартиру в аварійному будинку.
Звісно, Настя стояла у черзі на розселення. Але в цьому списку і так було чимало людей. За десять років лист очікування не сильно просунувся.
– Як же так, – обурився Георгій, дізнавшись про ситуацію. – Вони чекають, що вам цей будинок на голови звалиться?
– Гошо, та не переймайся ти, будинок досить міцний, – відповіла Настя. – Сусід лазить дах латати. І взагалі, ми живемо дружно. Дотерпимо якось до розселення.
– А давай я просто винайму тобі з дочкою нормальну квартиру. З ванною та туалетом не на весь поверх, – відповів їй Георгій. – Там і черги чекати буде набагато приємніше.
Настя у відповідь лише посміхнулася. Але у Георгія слова не розходилися зі справою. Незабаром він перевіз кохану з її дочкою в орендовану двокімнатну квартиру. А потім зробив Насті пропозицію.
– Але ж ти розумієш, якщо одружимося, житимемо разом, а не як зараз, — сказала вона Георгію.
– Так, звичайно, – відповів він коханій. – Мамі доведеться це пережити.
– Нам треба познайомитись заздалегідь, – сказала Настя. – Не хочу потім чути будь-які звинувачення. Якщо хоче щось сказати, нехай одразу й каже.
– Будь готова до того, що мама мене так просто не відпустить, – попередив Георгій. – Цим шлюбом я зруйную її останні ілюзії.
Настя лише зітхнула. У неї вже була свекруха, яка ніжно любила свого синочка-мамія. І тепер історія, здається, повторювалася.
Але на цей момент відступати було вже пізно. Настя теж покохала Георгія, і бачила своє майбутнє лише з ним. Зрозуміло, Ніна Марківна думала інакше.
– Геть з мого будинку! – Закричала вона, ледь почувши про весілля. – Я давно знаю про ваші стосунки. Але сподівалася, що синові вистачить совісті не притягувати додому всяку вторинну сировину.
– Ви про що? – Холодно спитала Настя.
– А про те, люба, що мій син на світ з’явився не для всяких там пройдисвітів і хижачок з наполеонівськими планами, щодо захоплення цієї квартири.
– З’явившимся на смітнику тут не місце. Ну як ти міг, Георгію, – звернулася вона до сина, – привести в наш будинок жінку, яка закінчила училище?
– Та яка різниця, який у людини диплом, – обурився Георгій. – Ти просто хочеш все життя протримати мене біля своєї спідниці! Так, мамо?
– Та вже краще так, ніж вітати різних лімітниць, і витрачати на них зарплату. Я все відразу зрозуміла, ще коли ти мені перестав віддавати гроші, як раніше. Це вона тебе напоумила, так?
– Мамо, ми одружуємося, – просто відповів Георгій. – І запрошуємо тебе на реєстрацію шлюбу.
– Не буде жодного весілля! – забилася в істериці Ніна Марківна. – Тільки, коли рак на горі свисне, ця мешканка нетрів увійде в цей будинок!
– Значить так ти вважаєш?! – Втомлено зітхнув Георгій, потім дістав з-під ліжка валізу і почав акуратно перекладати в неї речі з шафи.
– Куди ти зібрався? Не пущу! – з вереском кинулась Ніна Марківна до дверей. – Ця нехай іде, а ти залишаєшся, я сказала!
– Ні, мамо, буде інакше, – відповів Георгій. – Твої маніпуляції мені набридли. Якщо захочеш нормально спілкуватися – чудово, дзвони. А так забудь, що в тебе взагалі є син!
Попри всі протести Ніни Марківни, Георгій залишив квартиру. Не зупинила його ні показна істерика матінки, ні її чергові спроби імітувати серцевий напад.
…А через півтора місяця вони з Настею зіграли весілля, на якому гуляла вся фірма. Щаслива наречена в рожевій сукні була чарівна, і виглядала молодшою за нареченого.
А Георгій просто сяяв від того, що Настя стала його дружиною. Ніна Марківна свято відвідати не побажала.
Цього дня вона, як заведена, постила в соціальних мережах чорно-білі знімки з сином, і писала про те, що тепер дотримується жалоби.
Численні знайомі співчували, а потім розуміли, що це просто маніпуляція. Своїм вчинком, у день весілля єдиного сина, Ніна Марківна багатьох відштовхнула від себе. Але їй було байдуже. До головного адресата ці заклики так і не дійшли.
Незабаром сталося ще одне весілля. Дочка Насті теж вийшла заміж. Вітчим допоміг Вікі оплатити весілля, легко порозумівся з її нареченим Валентином.
А потім мати та дочка майже одночасно дізналися, що в положенні. У Віки на світ Божий з’явився хлопчик Олександр, а у Насті, – донька Наталя, з різницею в один день.
Уся сім’я була щасливою. І тільки Ніна Марківна наполегливо вдавала, що нічого не відбувається. Щоправда, вона зателефонувала синові, дізнавшись про появу онуки. І повідомила:
– Якщо вже ти вирішив розмножуватися з усяким лахміттям, знай, спадщини ти тепер позбавлений. Про нашу квартиру і думати забудь.
– Дякую, мамо, а я сподівався, що ти взялася за розум і вирішила побачити внучку, — відповів Георгій. – Але бачу, що помилявся. Можеш заповідати свою квартиру будь-кому, мені все одно.
– Невдячний, я тебе виростила, вигодувала! А отримала сина, готового зрадити матір заради першої зустрічної спідниці! – Кричала Ніна Марківна, але в слухавці лунали тільки гудки…
Настя та Георгій продовжують жити разом та виховують спільну дочку, та ще й подумують про другу дитину. Дивно, але будинок розселили саме після появи маленької Наталки.
Настя отримала з доньками квартиру, де тепер Георгій робить ремонт. Ніна Марківна, як і раніше, вдає, що в неї немає внучки.
Вона щиро вірить у те, що син одумається, та повернеться. Але Георгій чомусь не поспішає це робити. Цікаво чому? Як вам поведінка матері? Ще є такі “мами”, чи тільки Георгію пощастило?
