Пішла влаштовуватися на роботу. Я маю 2 вищих освіти, тому стати якимось менеджером зі збуту чи наприклад помічником, мені проблем не складе. Звісно на щось більше я поки не роз розраховую, так як тільки но вийшла з декрету.
Співбесіда пройшла успішно, але в мене почали запитувати дуже цікаві речі, щось на кшталт розміру грудей, чи одружена я, як давно. Ще питали чи згодна працювати понаднормово, чи приходила якісь курси масажу наприклад.
Мені здалося це все дуже дивним. Тому що помічника точно не по таким критеріям вибирають. А потім сталося дещо цікаве.
Мене викликав новий бос до себе і почав проводити екскурсію, розповідав про компанію, про різні речі, які мені варто знати. Пізніше він хотів мені показати кімнату для відпочинку, взяв ключі і замкнувся з середини.
Мене це м’яко кажучи здивувало, бо ж я зовсім не збиралася залишатися з ним один на один. Насправді я могла б спокійно дати йому те що він хоче і отримати цю посаду з високою платнею, адже я давно розлучена, та я не стала цього робити, він отримав від мене різку відповідь, я його ще я й присоромити змогла.
Він вийшов з кімнати і запросив мене за собою, відразу ж ми попрямували в кабінет і заключили трудовий договір. На прощання він мені сказав, Олена Василівна дякую за чесність і порядність, чекаємо вас завтра на новому робочому місці.
Виявляється це у них традиція така, всі хто прийшов перевірку тепер працюють тут. Креативно, хочу сказати, але дієво.
У п'ятницю Ірина оформила відгул. Після двох тижнів безперервної напруги, коли доводилося затримуватися в офісі…
– Кохана, ну знову твої пиріжки підгоріли .. І тісто жорстке .. Все – таки…
- Розлучайся, Женю, завтра ж подавай, я заважати не стану, - сказала я, акуратно складаючи…
Щовечора, засинаючи, Ірина думає: ─ Завтра буде новий день. Але настає ранок, і все починається…
Подруги прийшли ближче до вечора, одягнені у звичайний гарний одяг. Та й сама вдова була…
- Рито, а ви з Вадимом уже скільки разом? Років зо два? - Запитала Лариса…