“Я перестала боротися з того дня, коли мама приходила і розказувала що ви з Танечкою тепер маєте нову маму. Протягом місяця вона приходила і розказувала як у вас справи, казала що та жінка дуже красива, що смачно готує, весь час присвячує Тані і тобі, що будинок сяє, вибач, що я не стала такою ж гарною жінкою і господинею.
Мені тепер легко, бо я знаю, що маю на кого вас лишити, добре що ти покохав, так буде простіше мене відпустити. Тепер, коли я пішла, я можу сказати, що ті пігулки, ліки я не пила, не хотіла даремно давати собі радію і продовжувати твої муки. Та і не по ходили ви з Танюшкою тому, що мабуть за коли вже за мене. Так простіше, надіюся вам буде добре з тією дівчиною”.
Юра читав цей лист і плакав. Останнім часом він працював 24 години, спав в перервах, найняв донці няню, для того щоб заробити побільше грошей і витягти з лап хвороби свою дружину. Лікарі давали втішні прогнози, казали що якщо буде пити ліки все буде добре, треба було трішки часу.
А от мама Каті не вірила в одужання. А крім цього приходила щодня і розказувала що в квартирі якась жінка, миє, прибирає, з донькою ладить. Каті було таке слухати як ножем по серцю. Вона вирішила що не буде боротися, не буде пити пігулки, не буде слухати лікаря. Мало того що вона не лікувалася, так ще й шкодила собі, аби швидше вкоротити віку.
Юра побіг до колишньої тещі. -Ти, ти не мама, ти монстр. Ти розумієш що ти відправила на той світ свою дочку, що ти накоїла. Хто приходив до мене, яка в мене жінка. Що ти говорила Каті.
Ми не приходили з Тенечкою для того, щоб не лякати дитину. Я працював днями, щоб заробити гроші на ті кляті ліки які вона не купила через тебе. Тані я сказав що мама поїхала на роботу далеко, скоро вернеться. А сам часто ходити не зміг би, ви ж самі сказали що з Танею не будете сидіти. Своїми руками власну доньку яка так хотіла жити, бажаю вам такої ж участі.
Юра хлопнув дверима і попрямував додому, там його чекала маленька доня, їй треба було ще пояснити чому мама більше не прийде. Мама не прийде, бо бабуся їй сказала що вона нам не потрібна, подумав Юрко…
