Він зламав їй парасольку, а потім вона її йому подарувала

-Дівчино, я ненавмисно зламав вашу парасольку, я не хотів, чесно, — виправдовувався молодий чоловік і намагався весь час наздогнати Тетяну, яка прискорювала крок.

Дощ. Осінній, липкий, невеликий іноді посилювався і, як тільки дівчина нахиляла голову вперед, щоб сховатися від крапель, дощ потрапляв за комір.

Красиве пальто з кашеміру вбирало воду, як пустельний кактус. І не сховатися ніде. На виході з метро Тетяна дістала парасольку і вже готова була натиснути кнопку. І раптом. Бум. Двері відчинилися і Парасолька була зламана.

— Припиніть йти за мною. Я ж сказала, що нічого страшного не сталося. Я вже зрозуміла з вашої розповіді, що ви не втримали двері, і прийняла вибачення, — Тані починало набридати. — Не можу я. Давайте я вас пригощу кавою.

— Не зараз, я поспішаю. — Тоді говоріть номер телефону, а в п’ятницю я чекаю вас … тут. У тому кафе через дорогу, домовилися? — і він дістав телефон. Таня почала говорити цифри, плуталася, повторювала кілька разів, не дуже бажаючи розкривати свій номер. Але заплуталася в кінець сама

… Її телефон несподівано задзвонив. -Це мій номер, Віталій, — посміхався він. — Так, так, — розгублено відповіла Таня і побігла у справах. Щоб не відповідати на вхідний телефон вона пізніше зберегла його контакт: “людина-непорозуміння”.

Таня купила нову парасольку і поспішила на роботу. Цього разу вона знав зустріла його, і знову та ж сама біда. Наступного дня вони навіть їхали в одному транспорті і він наступив їй на ногу, потім вона йому, залишивши на взутті величезний слід від підбора, який скоріше за все нікуди вже не подінеться.

На побачення вони таки сходили, подарували один одному парасольку і нове взуття. Можна було б подумати, що парасольку подарували Тані але ні.

Вона купилай ому зонтик, для того щоб він завжди був поруч, а він купив зручні туфлі з підборами, які на залишали б сліду на інших. Тепер на кожну річницю дарують такі подарунки, вже 7 років.