Нема чого чужих людей просити, чоловік є на те

Ми з сином збиралися піти в магазин і купити йому кросівки. На вулиці стояла сонячна весняна погода, від такої погоди хочеться співати і терміново бігти на вулицю.

Моєму синові 17 років, і я, як ніхто розумію, що таке виховувати дитину самій. Батько пішов коли йому було 5 рочків, а він і до того не особливо брав участь в житті та вихованні дитини.

Словом я спускаючись донизу побачила сусідку, яка шукала ключі в сумці, мабуть намагалася замкнути двері.

В колясці сидів її синок, вона збентежено перевертала сумку. Я йшла з сміттєвими пакетами важкими, повними до самого верху.

Так ось, я собі вирішила чомусь, що мій син чоловік, обов’язково допоможе. Та як я помилялася, я виховала справжню “бабу” і мені від цього соромно перш за все перед собою. Так от, я викинула сміття і пішла собі спокійнісінько назад до під’їзду чекати на сина.

Вже звідти я почула на 1 поверсі звуки. -Дай пройти, ходять тут з цими колясками, що ти дивишся, твоє дитя ти і тягни, наче я тобі щось зобов’язаний. Я заціпеніла від сорому.

Вийшовши з під’їзду син зловив налісника, дівчина почала його гукати. Він навіть не обернувся, сказав що нема чого чужих людей просити, чоловік є на те.

Я підбігла і спитала чи можу чимось допомогти. Вона подякувала за пропозицію і сказала наступні речі: -Я гукала його не для того щоб він допоміг, а тому, що він загубив гаманець.

Якщо чесно я була приємно вражена. Подякувала за повернену річ і запропонувала лишати прогулочну коляску в нашій кладовій на 1 поверсі, дала ключі.

Дівчина була вдячна, а я дуже розчарована, розумієте так, кого сьогодні чекає неприємна розмова. Та і до того ж, ніяких кросівок, підемо на касу, а я скажу, твої кросівки, ти і купляй, тобі ж треба.