Батько став зовсім поганий і зліг, тому мені регулярно потрібно було відвідувати його, приносити йому ліки, їжу, та й просто перевірити, чи все гаразд. Загалом, через деякий час я дуже втомився.
Разом зі своєю дружиною ми сіли за круглий стіл і обговорили сьогоденне питання, як багато часу і сил забирає у нас хворий батько. Адже ми ще молоді, нам потрібно працювати, та заробляти гроші.
Загалом, зваживши всі «за» і «проти» ми вирішили, що найкращий для нас вихід, це відправити старого в будинок для людей похилого віку, щоб звільнити себе від клопоту.
Я, в передчутті майбутньої свободи від тата, який раптом став тягарем, з’явився до старого в будинок.
У піднесеному настрої я йому повідомив, що тепер у батька буде новий будинок, де живуть такі ж, як він дідусі, що йому там буде весело, адже він обов’язково знайде для себе однодумців, та товаришів за інтересами.
Старий батько ледве стримав сльози від такого повідомлення, але не став заперечувати, ухваливши моє рішення. Він чудово розумів, що це не курорт, та й не пансіонат на кілька тижнів. Батько розумів, що це назавжди.
Я почав збирати у валізу батькові речі, а сам все розповідав, як намагався вибрати для нього найкращий будинок для людей похилого віку, який хороший персонал там працює, і все в цьому дусі.
А старенький батько лише сидів у очікуванні, не розуміючи, заради чого він жив, щоб ось так на старості його викинули, як непотрібного песика.
В дорогу ми вирушили втрьох: батько, я, та мій син. У машині була непорушна тиша, лише кілька слів пролунало, коли ми вже приїхали. Речі я переніс у кімнату, яка тепер для батька була його дім і, поцілувавши на прощання, пішов із синочком до машини.
Ми практично дійшли до автомобіля, коли мій п’ятирічний син випалив таке, що всередині у мене все перевернулося з ніг на голову. Він мені сказав:
– Тату, а яка адреса у цього будинку, куди ми привезли дідуся?
На що я відповів:
– А чому ти питаєш, синку, хочеш відвідувати дідуся і знати адресу? І тут пролунала вирішальна фраза:
– Ні татко, я хочу дізнатися, куди мені тебе привезти, коли ти станеш стареньким, як мій дідусь.
Після цієї фрази мене, наче блискавкою пронизало, аж до кінчиків пальців. Я раптом згадав, як батько зі мною, ще маленьким, грав, вчив мене виконувати чоловічу роботу, та багато іншого.
Дивно, звичайно, що я раніше не подумав про це, але мене раптом загризло сумління настільки, що я ледве видихнув. Я відразу ж повернувся до кімнати, де хотів залишити свого батька назавжди, забрав його, та речі, і відвіз додому.
З того часу ми регулярно відвідуємо батька всією родиною. Дружина теж зрозуміла, яку помилку у своєму житті ми мало не зробили.
Батько, здається, нас пробачив, але я розумію, якого болю ми йому завдали! Дякувати сину, що я своєчасно виправив свою помилку! Як гадаєте, батько мене пробачив, бо я себе пробачити не можу?!
