Я працюю в магазині продуктовому, і дуже часто бачу різних людей. За ними цікаво спостерігати, вони всі такі різні, особливо якщо говорити про жінок.
От по чоловікам не скажеш так і відразу, у них одна біда, або пива не має того що хотіли, або жінка список нерозбірливо написала. А от жінки, особливо матусі молоді, це дещо.
Є у мене одна така, приємна, красива, двох дітей має малесеньких, як же їй важко з ними, я навіть не уявляю. Один ледь ходити тільки навчився, друга в візочку ще, а їй навіть двері немає кому відчинити.
А ще є одна матуся, яка постійно на великі суми набирає всяку маячню, щось типу печива, сирочків, коротше нічого їстівного. Інші економлять на всьому, романи можна писати з того, що я бачу щодня.
А є ще одна категорія людей, які купують хліб і яйця. Вони приїздять, зазвичай не місцеві, розпитують про одне і те ж саме, а потім приїздять ще і ще, і кожного разу вид в них ще більш нещасний.
От і цього разу, я відпустила покупця і сіла пити каву, в магазин забігає розгублена дівчина, просить яйця і хліб нерізнаний, як можна швидше. Кажу не допоможе, не варто гроші витрачати.
Вона не зрозуміла, я ще раз повторила, що не допоможе дід Леонід їй, тільки трата часу і нервів, аби не гірше. Не повірила. Всі вони заходять до мене в магазин, беруть одні і ті ж продукти і йдуть до того старого самотнього діда, який прославився вже на все село і не тільки.
Вже не знаю що він там їм робить, але називають його дід відун. Та такий він відун, як я балерина, бо якби був хороший відьмак, то люди б по 4 колу до нього не їздили з слізьми на очах.
А найбільше шкода мені молодих дівчат, матерів і жінок з дітками, він з них добре бере, та хіба допомагає. Я якось хотіла сказати, пояснити що не поможе він, то мені таке влаштували, що й годі. Шкода цих наївних жінок, але і я нічого вчинити не можу, щоб завадити.
