Взявши дочку за руку, в іншу руку невелику валізу з речами, Ельвіра виїжджала не попрощавшись з Іллею вранці, коли він ще не повернувся з риболовлі.
Вона зрозуміла, що не зустріла гідну людину, за кохання якої треба боротися. А як все починалося красиво,
Ілля просто не давав проходу їй, домагався, постійно твердив, що любить її і не бачить сенсу в житті без Ельвіри та її чотирирічної доньки Василини.
Ілля навчався на останньому курсі інституту, коли познайомився з Ельвірою. Закохався. Любов до цієї жінки, яка старша за нього на три з лишком роки, захопила його так міцно, що він не бачив більше нікого крім неї.
І вже за три місяці після знайомства почали жити разом у її квартирі.
…- Елечко, через місяць я отримую диплом, і ми поїдемо з тобою до мене в село знайомитися з моїми батьками. Я тебе представлю їм і всім родичам, як майбутню мою дружину, – радів Ілля, – ти згодна?
– Добре, згодна, – казала Ельвіра, сподіваючись, що його батьки зустрінуть її привітно, адже Ілля казав, що в нього мати добра і любить зустрічати гостей.
Ілля народився і виріс у селі, всі родичі живуть тут і навіть по сусідству жила дівчина Іринка, яка з дитинства в нього була закохана.
Дід Григорій жив неподалік свого сина Сергія, батька Іллі, часто ходив до них у лазню, бо своя була стара, покосилася.
А будувати нову йому ні до чого, – дружина його, бабуся Іллі, пішла із життя. Доживав дід Григорій свої роки і все дивився на пагорб за селом, де похована його дружина.
Дід Григорій знав, що завтра син Сергій із невісткою Зінаїдою чекають на гостей, – нарешті приїжджає онук Ілля до батьків і везе з собою наречену. Закінчив інститут і вже працював у місті.
Дід Григорій застав свою невістку Зінаїду не в настрої, спочатку подумав, що з Сергієм вона знову посварилася, хотів було вже з сином поговорити, щоб не ображав свою дружину.
Але передумав. Тому що знав, – Зінаїда ще та штучка, з гонором і якщо що не по ній, насупиться і довго мовчить.
Побачивши Григорія, невістка заговорила першою:
– Привіт, діду. Ти знаєш, що Іллюшка зібрався одружитися і завтра з нареченою тут буде?
– Знаю, Серьога мені вчора повідомив цю новину. Ну і добре, нехай одружується, настав йому час. Навчання закінчив і нехай одружується, поки не розпестили його дівки, – промовив дід.
– Так вона ж старша за нього на три роки, та ще й дочка у неї чотирьох років. А цей недолугий, як березневий кіт, наче дівок йому мало, вибрав жінку з дитиною.
– Говорить, що любить її і все. Чути нікого не хоче. Он поруч Іринка живе, красуня наша місцева, роботяща і знаємо її, як облуплену, – бурчала невістка.
– Зінаїдо, не лізь в життя Іллюхи, нехай сам вирішує за себе – не ті часи нині.
– Що ти кажеш, діду? Ну від кого в неї донька, може від пройдисвіта якого, хто в неї батько? Невідомо, що з неї виросте. Ну навіщо парубку одружуватися з жінкою яка має дитину, навіщо йому чужа дитина?
– Він же своїх дітей може скільки завгодно наробити. Вона мабуть рада, такого хлопця відхопила, з вищою освітою. Сама хто, мабуть неосвічена?
– Зінаїдо, ти не маєш рації, – намагався було заступитися дід, але вона його не хотіла слухати.
Зінаїда не могла заспокоїтися котрий день, лаяла сина і ту Ельвіру, яка незрозуміло звідки взялася з дитиною. А тут під боком Іринка жила та працювала медсестрою у медпункті.
Ось таку невістку вона б з радістю прийняла. Думала і придумала, що не намагатиметься вона гарний стіл накривати і радісну зустріч організовувати. Переб’ється, нехай зрозуміє міська, що на неї зовсім не чекають. Захомутала Іллюшку і рада!
Гості приїхали ближче до вечора, втомлені та задоволені. Ілля просто наскрізь світився від щастя. Син приїхав додому, цілий рік не був, скучив за батьками та дідом, та й за селом теж.
Мати відчинила двері в будинок, першим вбіг Ілля, поставив валізу біля стіни, а Ельвіра з донькою увійшли слідом і зупинилися. Вона соромилася без запрошення господарів проходити далі.
– Синку, Іллюшенько, ну нарешті, як же ми скучили за тобою, – обійнявши сина, вона дивилася на Ельвіру з дитиною, і не поспішала відпускати його з обіймів.
– Ти в нас тепер дипломований спеціаліст, я дуже рада, – вона багатозначно подивилася на Ельвіру.
– Мамо, а де батько, де дід?
– Вони в лазню пішли давно вже, зараз прийдуть. Чекали-чекали на тебе, – вона підкреслено говорила тільки в однині, звертаючись до сина.
Потім звернулася до незнайомої жінки і в’їдливо запитала:
– Значить, це ти і є та сама Ельвіра з дитиною? – оглянула непрохану гостю з ніг до голови Зінаїда. – Ну гаразд, проходьте, мийте руки, Ілля покажи їй, де і що у нас.
Ельвіра з перших слів матері все зрозуміла. Ілля наче не помічав сарказм матері, взяв Ельвірові за руку і повів її та Василину до своєї кімнати.
І тут прийшли батько з дідом із лазні, радісно обіймали Іллю, Ельвіру та Василину, вони були гостинні та задоволені.
– Ну, діти, молодці, що приїхали. Мати, а ну давай накривай на стіл, – скомандував Сергій дружині. – Діти з дороги, втомлені і голодні, та й нам з дідом після лазні дещото належить, – потираючи руки казав він.
Скромно накрила на стіл Зінаїда, син навіть здивувався, він уже знав, які різносоли може приготувати мати для гостей.
Ельвіра майже нічого не їла, їй було прикро за такий прийом. Вона ображалася на Іллю, що він не представив її родичам, як свою майбутню дружину. Не такого прийому вона чекала.
Батько розлив ви.но і хотів сказати тост, але мати його випередила, швидко сказавши:
– За тебе синку, за твій диплом і за твою роботу. Бажаємо тобі всього доброго і віримо, що нас не підведеш!
Потім були ще тости і щоразу пили за Іллю, а Ельвіри з донькою немов за столом і не було. Ілля мовчав, вона не впізнавала його. Радів із родичами і майже забув про них. Вона звичайно шукала пояснення та виправдання йому:
– Все-таки давно не бачився з рідними, хильнув і розслабився у родинному колі.
Дід Григорій поглядав на Ельвіру та Василину добрими очима, а потім переводив колючий погляд на свою невістку Зінаїду.
Він розумів, чому вона так поводиться. Йому було шкода цю гарну молоду жінку і її гарненьку доньку, яка була дуже вихована і поводилася за столом спокійно і терпляче.
Ельвіра бачила, що дочка втомилася і майже засинала за столом, тож звернулася до Зінаїди:
– Чи можна улаштувати Василину на відпочинок, покажіть будь ласка куди її покласти?
Зінаїда кивнула головою і махнула рукою, на кшталт – йди за мною. У маленькій кімнатці стояло односпальне ліжко та тумбочка.
– Ось тут і спатимете з донькою, білизну постелила чисту, – сказала вона і швидко вийшла з кімнати.
Ельвіра поклала доньку і почула, як Зінаїда сказала всім за столом:
– Вона сказала, що не прийде, втомилася і спатиме з донькою.
Ельвіра одразу лягла з краю на вузьке ліжко і заплакала.
– Що я тут роблю? І де гостинність матері, про яку так багато говорив Ілля. Мати дивиться на мене, як на порожнє місце, а він і не звертає уваги. Була б можливість, я б зараз же поїхала звідси. Але куди тепер, на вулиці темінь і незнайома місцевість.
Сльози струмком котилися від образи за себе та за доньку. Поступово заснула і прокинулася від того, що хтось торкнувся її руки. То був Ілля.
– Елю, ходімо в мою кімнату, що ти тут скрутилася, тісно ж вам. Там ще є диван, я Василинку туди перенесу. Ти вже вибач мені, що всю увагу я батькам приділяв, адже вони за мною скучили. А щодо одруження ми завтра поговоримо, обіцяю.
Ельвіра не спала всю ніч, різні думки лізли в голову. Вона навіть згадала своє перше заміжжя та знайомство зі свекрухою.
Як вона лагідно зустріла свою невістку, до півночі говорили, як раділа, що син знайшов гарну дружину. Згадала першого чоловіка, котрого дуже любила і жила з ним, як за кам’яною стіною.
Вона мимоволі порівнювала ту свекруху та матір Іллі, яка одразу ж дала зрозуміти, що Ельвіра з донькою тут небажані гості.
– Звичайно, я розумію, для батьків це не той вибір сина. У мене донька. І вся справа мабуть у моїй Василині. Невже вони думають, що я дозволю ображати свою дитину і принижувати себе? Краще завтра поїхати мовчки, – казала сама собі Ельвіра.
Вранці за сніданком усі згадували дитинство та шкільні роки Іллі, його друзів та подружок, сміялися, батько підкладав цукерки Василині, посміхався їй, а матері це не подобалося. Потім Зінаїда раптом сказала сумно:
– Таааак, синку, скінчилися твої безтурботні роки, тепер спину гнути і годувати … – вона подивилася на Василину, а в повітрі повисла фраза «чужу дитину».
Добре хоч змовчала. Ельвіра подивилася на Іллю, який тупо посміхався і вдавав, що нічого не зрозумів.Тільки Сергій стукнув кулаком по столу і суворо глянув на дружину:
– Зінаїдо!
Ельвіра все зрозуміла. Мати своєю недомовленістю все сказала. Але тут втрутився Ілля:
– Елю, Василино я покажу вам село і річку, заодно будинок Григорія, ходімо, – і взявши дівчинку за руку, вийшов з-за столу.
Дорогою Ельвіра висловив Іллі все, що вона думає про його матір. Але він переконував, що вона не так її зрозуміла, це просто материнські ревнощі.
Не потрібно на це звертати увагу, ставитися до всього простіше та веселіше. Але Ельвіра не розуміла, чому він не заперечив слова матері, а приймав усе з похилою головою.
– Гаразд, Елю, все буде добре. Кілька днів поживемо і поїдемо. Завтра ранком я схожу на рибалку. На зорі риба добре клює.
Вранці, коли Ельвіра прокинулася, Іллі вже не було, він на світанку пішов на рибалку. Пішла вмиватися і натрапила на матір. Та дивилася на неї непривітно і з докором сказала:
– Іллюшка сказав, що ви скоро їдете, все через тебе. Коли тепер я ще сина побачу, триматимеш його біля своєї спідниці, а він годуватиме тебе та твою дитину.
Ельвіра уважно вислухала Зінаїду, а потім, сама не чекаючи від себ,е спокійно сказала:
– Перший мій чоловік був порядним і відкритим офіц.ером, він не вмів брехати і викручуватися, мене любив більше життя. І на відміну від вашого сина, він не співав мені дифірамби, а своє кохання доводив справами.
– І не міг вдавати, коли мене принижують, ніби я ніякого відношення до нього не маю. Моя перша свекруха досі залишається моєю мамою. Дуже любить Василину.
– Вона займається бізнесом і купила мені квартиру, де ми жили з Іллею, та окремо – Василині на майбутнє, коли вона виросте. І до речі у мене теж вища освіта і я знаю три іноземні мови.
– Коли трагічно пішов із життя мій чоловік, його мама не хотіла жити, але знайшла в собі сили змиритися з втратою сина тільки заради нас із Василиною.
– А тепер вона постійно мені каже, що я молода і повинна вийти заміж за гідну людину, що мені потрібен чоловік, а Василині батько.
– А щодо фінансової сторони, то вашому синові і не снився такий достаток, який є у мене. Я в кілька разів більше за нього заробляю. Мама оформила на мене два магазини, причому не маленькі. А як вона допомагає нам з донькою!
Зінаїда стояла і приголомшено слухала Ельвіру з широко розплющеними очима та здивуванням. Вона вже лаяла себе, на чому світ стоїть, що не могла зустріти привітно таку невістку.
– А знаєте, що Бог не робить, то на краще. Я навіть рада, що ви одразу показали мені хто є хто. Я навіть не ображаюся на вас.
– Ви допомогли мені, розплющили очі. Ще не вистачало мені отримати безпардонну свекруху і чоловіка, який за мене не може навіть слово замовити, не кажучи вже про мою прекрасну доньку.
– А тепер до побачення і дякую за чисте односпальне ліжко, – посміхаючись, сказав Ельвіра, дивлячись прямо на збентежену свекруху.
Ельвіра йшла до автобусної зупинки по сільській вулиці з валізою та донькою без жодного жалю. Вона думала, що завжди сумнівалася у своїй любові до Іллі.
Думала, що зможе його полюбити, адже він так її домагався. Але слушна нагода показала, що все ж таки це не той вибір, не той чоловік та батько для її доньки.
Спеціально шукати слушну кандидатуру на цю величну “посаду” вона не збиралася, а там, як доля та життя розпорядяться…
