Коли не стало мого чоловіка, дочка запропонувала разом жити. Мені справді було дуже тяжко, і я була дуже рада, що рідні мене підтримали. Ми домовилися, що мою квартиру здаватимемо в оренду. Я переїхала до дочки та зятя. Марина була при надії в той час і теж потребувала моєї підтримки.
Після пологів дочки я від неї ні на крок не відходила. Робила все для її якнайшвидшого відновлення. Зрозуміло, мені доводилося постійно няньчитися з новонародженою онучкою. І це було легко робити, оскільки ми мешкали в одній квартирі.
Завдяки мені Марина змогла вийти на роботу набагато раніше, ніж планувалося. Я сиділа з онукою та займалася господарством. Мені не було на що скаржитися: донька була вдячна за допомогу, із зятем теж стосунки непогані. Крім того, я підживлювалася енергією від спілкування з маленькою онукою.
Але час минав, і я почала відчувати себе зайвою у цій квартирі. Начебто я виконую обов’язки домробітниці та няні і при цьому не отримую жодної віддачі натомість. Я почала говорити про це з дочкою, і ми домовилися ділити обов’язки по дому. Так я почала більше виходити надвір і займатися своїми справами.
Під час однієї з прогулянок парком я познайомилася з дуже приємним чоловіком мого віку. Ми розмовляли, і незабаром я зрозуміла, що це моя людина. Ми почали частіше зустрічатися, багато гуляли, ходили до кафе. Як же гарно Михайло до мене залицявся! Я і подумати не могла, що колись зможу знову закохатися.
Зізнаюся чесно, совість мене страшенно мучила. Я думала про те, що зраджую пам’ять свого покійного чоловіка, довго сумнівалася, чи варто мені продовжувати спілкування з Мишком. Але близька подруга переконала мене, що життя занадто коротке, щоб докоряти собі за почуття. Тим більше, коли вони щирі.
За півроку наших зустрічей Мишко запропонував мені вийти за нього заміж. Я здивувалася, не знала, що говорити. Все-таки ми вже не молоді: навіщо це нам? Але він сказав:
«Ось саме тому я хочу, щоб у нас було ідеальне весілля. Ти на це заслуговуєш»
Від усвідомлення, як мені пощастило, я розплакалася. На радощах розповіла про це доньці. Але вона була не в захваті від почутого. Їй не подобалося, що останнім часом мене все частіше немає вдома. А отже, ніхто не готує свіжі страви на кожен прийом їжі і не прибирає. Про внучку я взагалі мовчу. За словами Марини, я зовсім про неї забула.
Але це не так! Так, ми менше часу проводимо разом, але й Анютка вже не маленька. Їй 10 років і бабуся не потрібна їй 24/7. Крім того, чому я взагалі маю всім цим займатися? Мені набридло бігати на побігеньках перед донькою та зятем.
Загалом ми сильно посварилися. Я збираюся вигнати квартирантів зі своєї квартири та переїжджати туди з Мишком. А Марина зі своїм чоловіком нехай сама розбирається. Люблю внучку всім серцем, але не її мати. Пора вже Марині взяти на себе відповідальність за виховання доньки та прибирання із готуванням. А з мене досить!
Досі не можу схаменутися після приниження, яке влаштував мені власний чоловік. Як після такого дивитися…
Після заміжжя ми переїхали до рідного міста чоловіка. Винайняли однокімнатну квартиру. Мені подобалося наше життя,…
Коли мені було сім років, моєї мами не стало в лікарні, під час того, коли…
Я понад рік перебуваю у шлюбі. З батьками мого чоловіка я завжди була у чудових…
У дитинстві я мала чітке відчуття, що мене привели на світ тільки для того, щоб…
Ось вже двадцять три роки я одружена з людиною в якої дуже непростий характер. Сучасні…