Ми зі старшою сестрою, з дитинства бачили лайки та сварки мами з татом. Цілу ніч триває концерт, а вранці о 7:00 ми починаємо збиратися до школи. І цілий навчальний день хочеться спати, але ти навіть не вдаєш, що в тебе щось трапилося.
Мені було 6, сестрі 9, мама з татом розлучилися, він нам винайняв квартиру. Потім мама завела чоловіка на 10 років молодшого за себе. Він приїжджав до нас рідко, але ми його ненавиділи і не можемо полюбити до сьогодні.
Хочу відзначити, що весь цей час нас обожнювала і любила бабуся (татова мама), підтримувала, гроші давала (мама у нас скупа, тоді коли однокласникам давали 10 грн, мені мама давала 2,50, хоча були непогані аліменти і сама вона заробляє добре) і ми бабусю дуже любили.
Через 3 роки мама почала стабільно приводити 26-річного коханця до нас в однокімнатну квартиру (мені було 9, сестрі 12). Мати плакала, що, мовляв, одна залишиться, і ми мовчали. Ми сто разів з ним лаялися, а вона завжди на його боці стояла (і це при тому, що він нас виганяв і обзивав постійно), а потім знову тиснула на те, що ми з сестрою скоро вийдемо заміж і її покинемо.
Бабусі не стало, коли мені було 15 років. І все. Мама зі мною не спілкувалася, мені в цьому віці було важко, лаялася і навіть билася з однокласниками, а так хотілося, щоб мама хоча б запитала: «Як ти? Що ти? Чи все добре, дочка? Але цього не дочекалася.
Я знайшла для себе щастя в іншому. Хлопця, який був на 2 роки старший за мене. Спочатку він був нормальний, але виявилося ненадовго. У 16 я завагітніла. Мама, коли дізналася, послала на штучні пологи, навіть коли їй сказали, що я не зможу мати дітей після цього. Я втекла, сестра підтримала мене, я народила, мама жодного разу не допомогла.
Зараз моїй дитині 9 місяців, мама жодного разу з моєю донькою не няньчилась – у неї кохання, чоловік повний виродок, його рідні теж. Ось тільки надія, що сестра приїде з-за кордону, буде якась хоч підтримка.
Але як же хотілося маминої ласки та розуміння…
