Мені 20 років, навчаюсь в інституті. Знайомі були з цією людиною заочно. Він працював там. Дуже рідко перетиналися із загальними знайомими у компанії.
Якоїсь миті я зрозуміла, що він мені подобається, але я навіть не думала про щось більше. Просто цікавий чоловік, ніколи не сміявся і рідко посміхався.
Одного разу дуріли, як завжди, і він тихенько засміявся, тоді я побачила його усмішку і по вуха в неї закохалася. Я постійно хотіла, щоб він посміхався і сміявся.
Кілька разів мене просили написати йому, щоб він прийшов на загальний збір, так і почалося наше листування, ми розговорилися. Він розповів про свого собаку, і про те, що пес погриз зарядку для телефону.
Я люб’язно запропонувала йому свою запасну, але за це він мав піднятися та попити чай. Спочатку він ніяково відмовився, мовляв, незручно, але зрештою погодився.
Наступного вечора він приїхав, ми пили чай і він дивився мені прямо в очі, я ніяковіла. А йому це ніби подобалося. Після цього все закрутилося. Вечорами він забирав мене машиною і ми каталися. Потім ми зупинялися десь у тихому місці, просто сиділи і розмовляли, постійно дивлячись одне одному в очі.
Якось він узяв мене за руку і поцілував її, а потім сказав що йому не можна цього робити, йому не можна просто торкатися до мене. Я запитала чому, а він сказав що у мене все життя попереду.
Ми весь час вдавалися в питання “Що робити?”, “Що відбувається з нами?” Ми подумали, що нам не варто поспішати та переходити кордон.
Але щовечора ми заходили все далі і далі. Але він дуже довго тримався. Але я аж ніяк не чинила опір, навіть навпаки давала зрозуміти що хочу більшого. І як багато хто міг подумати, не тому що просто вже хотіла чогось, а тому що я зрозуміла, що чекала на нього.
Але в нього виявилася дуже складна ситуація на особистому фронті, він наче не вільний, а й кинути її теж не може з деяких причин. Іноді він з нею спить, а я терплю.
Було якось не так боляче на початку, була поглинена закоханістю напевно. Але зараз я мучусь у безсонні з думками про те, що можливо саме зараз він з нею.
Не знаю до чого це все приведе, але точно знаю що я його люблю, і з упевненістю можу сказати, що коханню усі віки покірні.
Ніна Петрівна добре пам'ятає день, коли їй довелося вирішувати долю чужої дитини. Була середа, чоловік…
— Льошо, ну ти серйозно? Знову ці твої «звіти до півночі»? — Альона стояла у…
Галя побачила світло у вікнах ще з повороту на путівець. Володя пригальмував, і вони обоє…
— Антоніно Степанівно, я попросив би вас вийти, — нотаріус закрив теку і подивився на…
Я відкладала гроші роками. Збирати я почала з того часу, як Ася пішла в п'ятий…
— Ти що, серйозно? Ти запросив їх усіх? — Інна стояла посеред кухні з телефоном…