Приїхав в село до бабці на кілька днів, розвантажитися. Працюю в айті компанії, тому іноді просто необхідно податися туди, де нема комп’ютера, інтернету і постійно вспливаючих вікон. Моя бабця доброї душі людина допомагає всім. Вона з сусідкою ровесниці.
Тимпаче що сусідка ще й хрещена мого дядька. Але одного разу сильно захворіла і майже не вставала з ліжка. Всім відомо, що в селі робити вистачає, і городина, і скот різний, а ще дров заготувати, та розтопити, прання, прибирання, приготування їжі. Бабця ще й взимку примудрилася горіхи бити та продавати, пряжу прясти, носочки різні там, серветочки на продаж.
А як злягла сусідка тітка Люба, то в бабці геть роботи побільшало. Крім того ще й в самої справ повно, а тітка не ходить. То бабця і вдома і на городі, і в тітки дров нарубає розтопить, і в себе, так тривало 7 місяців.
Думала, весною простіше буде, та де там, адже ж знову почалося городи, сівба, а тітка з ліжка не встає, треба помити, прибрати, з боку на бік перевернути. На початку червня тітки Люби не стало. Бабуся провела її в останню путь, зробила все як треба, діти приїхали, то вона і показала як, і підказала і організувала все сама. А як прийшов час поминок, то і за стіл не покликали. Кажуть що на похорон не кличуть, а ці навіть двері в хаті зачинили, щоб не прийшов бува ніхто. Бабці і дякую не сказали.
Як треба було хату продавати, то речі на смітник викинули, а сусідці, яка матір доглядала навіть слова не сказали. Бабця плаче тепер, як же так, до чого людська жорстокість дійшла.
