– Тобі вже двадцять вісім років, Катю, а ти все принца на білому коні чекаєш! У твоєму віці в мене вже було двоє дітей, а ти все перебираєш!
– Мамо, я не перебираю, я просто хочу зустріти людину, з якою мені буде надійно і комфортно, – сотий, напевно, раз Катя спробувала донести до мами свою позицію.
– З твоєю зовнішністю, Катько… Я б на твоєму місці взагалі не перебирала! – безжально відрізала мати. – Іди заміж, доки хоч хтось пропонує!
– Подивися на себе: ніс завеликий, губи тонкі, бліда вся якась. Хто на тебе подивиться? Скажи дякую, якщо хоч якийсь удівець із дитиною підбере!
– Мамо, припини, – Катя опустила очі. – Навіщо ти так кажеш?
– А хто тобі ще правду скаже, як не мати? – Алла Петрівна зітхнула і примирливо поплескала дочку по руці. – Я ж добра тобі бажаю.
– Всі подруги твої давно при чоловіках, а ти все свою кар’єру будуєш. Кому потрібна твоя кар’єра, якщо вдома порожньо?
Іди заміж, Катю, поки ще молода. Потім ніхто не подивиться.
Ці розмови переслідували Катю із двадцяти років. Через жорстокі слова матері вона довгі роки комплексувала, вважала себе гіршою і дурнішою за всіх подруг.
Вона намагалася зайвий раз не привертати до себе уваги, горбилася та носила безформний одяг.
Лише ближче до двадцяти п’яти років, коли Катя почала добре заробляти та змогла дозволити собі якісний догляд, хорошого перукаря та стильні речі, вона раптом зрозуміла, що далеко не потвора.
З дзеркала на неї дивилася струнка, приваблива дівчина з розумними очима та чарівною усмішкою.
Але застарілі комплекси все одно іноді давалися взнаки.
Рік тому Катя познайомилася з Романом. Він був молодший за неї на два роки, працював у невеликій фірмі, гарно залицявся і здавався повною протилежністю її суворих батьків.
З ним було легко, весело та просто. Через два місяці побачень Рома запропонував з’їхатися.
– Слухай, Катю, а давай винаймемо квартиру і житимемо разом? – Запропонував він, ніжно обіймаючи її за плечі. – Навіщо переплачувати за оренду окремо?
– Домовимося відразу: всі витрати ділимо порівну. Так буде чесно та по-дорослому.
– Так, давай, це чудова ідея, – з радістю погодилася Катя.
Спочатку все справді складалося чудово. Рома допомагав по дому, влаштовував романтичні вечері, і Каті здавалося, що вона нарешті знайшла своє тихе щастя.
Але незабаром виникло фінансове питання, яке оголило приховані проблеми. Катя заробляла значно більше Роми, але ніколи не хвалилася цим.
Розмова про їхні доходи зайшла зовсім випадково одного з п’ятничних вечорів.
– Ромо, я тут оплатила нашу оренду та комунальні послуги, – сказала Катя, закриваючи ноутбук. – З тебе твоя половина.
– Так, зараз перекажу, – озвався Рома, ліниво гортаючи стрічку новин у телефоні. – Слухай, Катю, скільки ти взагалі отримуєш?
– Ми вже майже рік разом, а я до пуття і не знаю. Ти постійно якісь доставки замовляєш, речі дорогі купуєш, допомагаєш батькам.
– Ну, у мене хороша зарплатня, Ромо. Я керівник відділу, компанія велика. Вистачає і на життя, і на те, щоб пристойно відкладати.
– Відкладати? – Рома миттєво пожвавішав і навіть відклав телефон. – І на що ти збираєш, якщо не секрет?
– У нас начебто немає жодних великих спільних планів.
– Я хочу поїхати у велику подорож, – усміхнулася Катя, замріяно прикривши очі. – Хочу побувати у багатьох країнах – побачити Італію, Францію, Японію. Давно збираю на це гроші. Це моя давня мрія.
Рома насупився.
– Навіщо даремно витрачати гроші, Катю? Що ти там за кордоном не бачила? Картинки в інтернеті не можна подивитися? Можна подумати, що ти в нашій країні скрізь була!
– Спочатку своє подивися, а потім уже на закордон заглядайся. Та й взагалі, викидати такі величезні суми на вітер – це безглузда ідея.
Катя здивовано подивилася на нього, але вважала за краще промовчати. Їй було неприємно чути такі слова. У цей момент вона вперше чітко зрозуміла, що у них різні цінності.
Якщо для неї подорожі були джерелом натхнення та розвитку, то для нього непотрібним марнотратством.
***
Наступного дня Рома сам повернувся до цієї теми.
– Слухай, Катю, я подумав про нашу вчорашню розмову, – почав він, накладаючи собі пасту. – У мене є мрія краща і набагато корисніша за твої поїздки.
– І яка ж мрія? – поцікавилася вона.
– Я хочу купити машину, – з натхненням промовив Рома. – Це моя давня мрія! Але мені зараз дещо не вистачає на хорошу модель. Позичиш мені потрібну суму зі своїх накопичень?
Катя завмерла з виделкою в руці.
– Ромо, я ж сказала, що ці гроші відкладено на мою подорож. І чому я повинна позичати тобі на особисту машину?
– Ну, як чому? – Рома здивовано підійняв брови. – Ми разом живемо, у нас практично сім’я. Чим швидше у нас буде машина, тим комфортнішим буде нам обом.
– Я буду тебе на роботу підвозити, магазинами їздити не на таксі будемо. Це ж спільна вигода!
Катя дивилася на нього і мовчала. Машину вона могла купити собі сама ще ріки три тому, але автомобілі її зовсім не цікавили – їй було набагато простіше викликати таксі, коли це потрібно, і не думати про паркування, страховки та ремонт.
Але слова Роми “у нас буде машина” і “буде комфортніше нам обом” наштовхнули її на певну думку.
Якщо він планує такі великі спільні покупки та називає їхнє співмешкання «практично сім’єю», можливо, вона справді готова зробити наступний крок?
Вирішивши перевірити його наміри, Катя запитала, як би ненароком:
– Ромо, машина – це добре, звичайно. Але, мабуть, мої накопичення стануть у пригоді не тільки для відпустки.
– Якщо ми говоримо про спільне майбутнє, то гроші будуть потрібні ще й на весілля. Ну, на розпис, сукню, каблучки…
Рома здивовано округлив очі.
– На весілля? – перепитав він з явною зневагою. – Яке ще весілля, Катю? Навіщо нам ця метушня з розписом? Нам і так добре разом!
– Навіщо витрачати купу грошей на бенкет для родичів? Це просто формальність, пережиток минулого. Нам це абсолютно не потрібне.
Для Каті відразу все стало на свої місця:
– Тобто витрачати мої накопичення на твою машину – це корисна й спільна справа, – повільно сказала Катя. – А зареєструвати наші стосунки офіційно – це марна метушня та формальність?
– Катю, ну ти не плутай тепле з м’яким! – роздратовано відповів Рома. – Машина – це матеріальний об’єкт, вона приносить реальну користь щодня.
– А свідоцтво про шлюб нічого не змінює. Ми й так живемо разом. Навіщо ці умовності?
– Як чоловік і дружина? – Уточнила Катя. – Але при цьому машина буде оформлена на тебе, так?
– Ну природно ж, на мене! Адже в тебе навіть посвідчення водія немає, і водити ти не вмієш. Який сенс оформляти її на тебе?
– А виплачувати цей борг ти мені як збираєшся? І з яких коштів, якщо у нас витрати навпіл, а твоя зарплата ледве покриває твою частку оренди та твої особисті потреби?
– Катю, ми ж близькі люди! Що за меркантильність почалася? – Рома невдоволено скривився. – Як тільки справи на роботі підуть вгору, я все поверну.
– Або ми просто користуватимемося машиною разом, це і буде компенсацією. Чому ти відразу починаєш рахувати копійки та виставляти умови?
– Я не рахую копійки, Ромо! Я просто щойно зрозуміла, як гарно ти влаштувався!
– Ти хочеш, щоб я віддала тобі свої чесно зароблені гроші на твою особисту покупку, але при цьому брати на себе хоч якусь юридичну чи моральну відповідальність за наші стосунки ти не бажаєш?
– Та яка відповідальність, Катю? – заволав Рома. – Я живу з тобою, я поділяю з тобою побут! Хіба цього мало?
– Чому всі жінки так зациклені на цьому безглуздому заміжжі? Тобі твоя мама мозок промила? Вона ж сама тобі казала, щоб ти не перебирала!
– Радуйся, що у тебе є хлопець, який тебе любить і живе з тобою, попри твої вічні примхи!
У Каті запаморочилося в голові.
– Що ти сказав? — тихо спитала вона. – Повтори.
– Та ти сама якось промовилась, коли ми тільки з’їхалися! – відмахнувся Рома. – І твоя мати мала рацію. – З твоїм характером та вічними претензіями тобі радіти треба, що я поряд.
– А ти тут із-за якогось свідоцтва сцени влаштовуєш і гроші затискаєш на спільне благо!
Катя глибоко зітхнула.
– Збирай свої речі, Ромо, – спокійно сказала вона.
– Що? – він розлютився, його запал миттєво випарувався. – Ти зараз серйозно? Через машину ти мене виганяєш?
– Ні, не через машину. Через те що ти егоїст, який хоче жити моїм коштом!
– Та я просто приклад навів! – закричав Рома, роблячи крок до неї. – Катю, схаменись! Кому ти потрібна у свої двадцять вісім років? Ти ж потім сама лікті кусатимеш і благатимеш мене повернутися!
– Я ніколи, нікого не благатиму, Ромо! Запам’ятай це! Це моя орендована квартира, угода оформлена на мене, і плачу за неї в основному я. Тож я залишаюся.
– А ось ти зараз збереш свою валізу і підеш!
– Та ти ненормальна! – Рома люто штовхнув кухонний стілець. – Через якесь свідоцтво про шлюб руйнувати такі стосунки! – Та ти все життя одна проживеш із таким характером!
– Краще вже бути одній, ніж разом з ким потрапило, – твердо відповіла Катя. – У тебе є година, щоб зібрати речі! – Якщо не встигнеш, я просто виставлю твої сумки в під’їзд!
Рома ще довго обурювався, ходив по квартирі, грюкав дверима і намагався призвати Катю до сумління, але вона більше не промовила жодного слова.
***
Наступного дня Катя поїхала до батьків. Мати зустріла дочку на порозі й одразу ж засипала запитаннями:
– Катю, ну як там у вас із Ромою? Коли вже весілля? Час іде!
– Ми розлучилися, мамо, – спокійно відповіла Катя, проходячи до вітальні.
– Як розлучилися? – Алла Петрівна сплеснула руками й мало не заплакала. – Ти з глузду з’їхала! Я ж казала тобі, не перебирай! Хто тепер з тобою одружиться у двадцять вісім років?
Катя обернулася до матері та подивилася їй прямо в очі.
– Мамо, послухай мене дуже уважно, – твердо промовила Катя. – Я більше ніколи не дозволю тобі говорити подібні речі про мою зовнішність і моє життя!
– Я молода, красива, розумна та фінансово незалежна жінка! Я гідна найкращого чоловіка, який буде любити та поважати мене, а не просто використовувати! Зрозуміла?
– Таких як Роман, – хоч греблю гати, – тільки й заглядають, як халяву знайти! Так от, – не на ту натрапили! – Закінчила свою промову Катя, й вийшла за двері, залишивши збентежених батьків перетравлювати почуте…
Якщо сподобалася розповідь, підтримайте вподобайками, – вам не складно, а мені приємно! Читайте із задоволенням! Чекаю ваших слушних коментарів!
