Чоловік узяв два чебуреки. Соковиті, вони сочилися жиром, з шаленим запахом і ще – спогадом з дитинства. На одноразовій тарілочці. І пляшечку холодного пінного.
Він розклав усе це на лаві, розташованій прямо навпроти чебуречної, метрів за чотири-п’ять. Слиновиділення йшло повним ходом, і він, заплющивши очі, уявив, як смачний м’який шматочок тане в роті і опускається в шлунок.
Розплющивши очі, він натрапив на голодний погляд. Великий чорно-білий кіт сидів поруч, дивлячись то на чоловіка, то на смаколик на тарілці очима, сповненими страждань. Апетит одразу зник. Чоловік трохи нахилився.
– Що дуже хочеться?
Кіт тихенько нявкнув і переступив передніми лапами.
Чоловік чесно поділив порцію. Один чебурек на лаву поряд із котом, а другий – собі в рот. Поки чоловік їв перший шматок, кіт проковтнув все, що йому дали, не прожовуючи. У чоловіка очі округлилися від подиву.
– Ну, ти даєш, – здивувався він. – Ну, на, доїдай. Схоже, ти голодний більше за мене. – І він, переклавши решту чебурека ближче до кота, зайнявся холодним пінним. Сьорбнувши ковток, запитав для порядку:
– Пінне будеш?
Кіт посунувся ближче, тицьнув у нього великою головою і тихенько муркнув. Чоловік відставив пляшку убік і погладив кота.
– Зголоднів зовсім. Посидь тут, постережи сумку, я зараз ще принесу. – Чоловік підвівся і увійшов до чебуречної.
– Ще дві порції, – попросив він.
Вийшовши хвилин за десять, він побачив кота, що сидів поруч із сумкою. Кіт, помітивши чоловіка, пожвавішав і нявкнув.
– Їж, бідолаха, – сказав чоловік і, поставивши поряд з котом другу порцію, витягнув маленьку пляшку з водою і налив у коробочку, яку дістав із сумки.
Так вони й сиділи, поїдаючи свої чебуреки, а коли доїли… Коли доїли, кіт, тихенько нявкнувши, спробував залізти до чоловіка на коліна.
– Ти дивись, який ласкавий, – здивувався чоловік. – Ну, залазь.
І він став гладити м’яку, трохи брудну спинку. Кіт тихенько торохтів, час від часу підводячи голову і дивлячись на чоловіка очима, сповненими німої надії та страху.
Чоловік відчув, як по тілу розлилося відчуття з дитинства. Щось давно забуте і таке тепле та ніжне.
– Ти ось що, – сказав він зляканим очам. – Ти до мене жити підеш? Я живу один. Але годувати тебе знайду чим, і всі речі купимо. Як там це називається – лоток котячий, наповнювач … А спати зі мною будеш.
Кіт підвівся і штовхнув його головою в підборіддя.
– Ну й добре, – підсумував мужик. – Значить, так і вирішимо. Сідай у сумку, ходімо додому, – і він відкрив велику стару спортивну сумку.
Кіт, не роздумуючи, застрибнув туди, і чоловік, повісивши її на плече, підвівся, і вже зібрався йти. Але тут його гукнули. Він здивовано обернувся. Звали з боку чебуречної.
– Чоловіче, чоловіче, – кричала продавчиня. – Підійдіть, будь ласка, сюди.
Він підійшов і тільки тоді помітив, що всі відвідувачі та персонал дивляться на нього.
– Це вам, – сказала продавчиня і простягла йому великий пакет, наповнений чебуреками та всякими закусками.
– Ні, ні, – заперечив чоловік. – Я не замовляв, та й коштує це багато.
– А ви не хвилюйтесь, – відповіла продавчиня. – Вже все оплачено, – і показала на високого сивого чоловіка, що стояв біля прилавка. – Це вам від нього.
Високий сивий чоловік притис праву руку до серця і чомусь поклонився мужику з котом у сумці.
– Не відмовляйтесь, – попросив він.
Відвідувачі та продавці зааплодували та почали одночасно говорити. Усі разом.
Чоловік із котом у сумці взяв великий пакет із чебуреками і, подякувавши всім, попрямував до виходу.
А в чебуречній чомусь ще довго витало щось незвичайне для цього місця. Чи то доброта, чи то спогад із дитинства, давно забутий. Але всі відвідувачі посміхалися один до одного і розкланювалися.
Мабуть, чебуреки були дуже смачні. А може… Хто його знає?
Може, це були винні чоловік і великий чорно-білий кіт, що пішли разом. Додому!
Дякую Вам, шановні читачі, за ваші слушні коментарі та вподобайки! Читайте із задоволенням!
