Багатий чоловік всіляко принижував дружину, але вона змогла йому помститися

Оксана та Дмитро завжди були зразковою парою, а їхнє весілля, через 4 роки цивільного шлюбу, стало новим етапом у їхньому житті. Невдовзі, у них з’явився син Богданчик, і подружжя переїхало в будинок батьків Дмитра.

Оксана була приїжджа, до одруження працювала позаштатним перекладачем. Соціальне становище дружини ніколи не було перешкодою для їхнього союзу. До теперішнього часу.
Батьки чоловіка, зокрема мати Дмитра, не злюбила невістку в перший же місяць, хоча і не втручалася в життя молодят.

Свекруха була прихильницею, що жінка має бути самостійною, та незалежною від чоловіка. Їй не подобалося, що Оксана сидить у декреті, й нічого не робить, а живе на всьому готовому. Тактовно і систематично, вона натякала новоспеченій родичці, про її нікчемність. Натякала синові, що вибір його обраниці дуже невдалий.

Шестимісячний онук Богданчик підростав, і ставав  слухачем сімейних інтриг та скандалів. Час минав, Оксана продовжувала жити з батьками чоловіка, та терпіти моральне насильство над собою. До нападок свекрухи додалися віддаленість чоловіка, і його холодність до коханої жінки.

Їхній шлюб не зміг врятувати маленький синочок. Дмитро добре заробляв, пропадав до ночі на роботі, а невдовзі, взагалі віддалився від дружини. Все частіше він приходив до думки, що поквапився з вибором, і рано одружився. Йому 32 роки, він успішний і амбітний, гарний собою. У перспективі – посада заступника директора великого холдингу.

Жіночою увагою Дмитро був не обділений. Навіщо йому вся ця сімейна рутина, з завжди втомленою дружиною, та брудними памперсами? Обручку Дмитро давно не носив. Оксана розуміла всю безвихідність ситуації. Терпіти байдуже ставлення чоловіка було принизливим. Та й чоловіком він був, хіба що, на папері, близьких стосунків у них давно не було.

Йти з маленькою дитиною було нікуди, тож терпіла. Невдовзі, чоловік став приводити своїх жінок-колег додому. На мої прохання, не робити цього, хоча б заради сина, він вигукував:
– Якщо тобі щось не подобається, вали! Тільки дитину я відсуджу! Ти – злидня!

В один із таких днів, я з трирічним сином, в істериці, вибігла на вулицю. Брела безцільно, аби якомога далі, від цього кошмару. Одна в столиці, без роботи, житла, грошей, і з маленькою дитиною на руках…

Хотілося піти з життя, але Богданчик, який щиро радіє сонечку, надавав сил.
– Жінко, ви загубили! – раптом почувся жіночий голос.
Оксана обернулася і побачила стареньку.
— Ну, що ж ви стоїте, зараз вітром все розкидає! – не заспокоювалася жінка похилого віку.

Оксана глянула під ноги, й побачила скручені паперові гроші. Збоку виглядало, ніби готівка справді випала з її сумочки! Зі скручених паперових грошей виглядало кілька тисячних купюр. Я, невпевнено підняла знахідку, та прибрала до кишені.
– Дякую! То були наші останні гроші! – збрехала я.

Так, нехай це було нечесно, але ситуація, що склалася, не залишала мені вибору. Приємна знахідка дала мені шанс розпочати нове життя, адже у згортці було 26 тис.грн. Звичайно, цих грошей не вистачить, щоб прожити у Києві, але достатньо, щоб виїхати, та винайняти квартиру в області, та знайти роботу. Наче подарунок згори.

Я востаннє повернулася до пекла, на яке перетворився будинок чоловіка за останні три роки. Взяла саме необхідне: документи, дитячі речі та накопичені 15 тисяч. Це смішно, але багатий чоловік не давав жодної копійки на особисті витрати. – «Живеш на всьому готовенькому, навіщо тобі гроші» – любив він знущатися з мене. Тепер настала моя черга зробити хід конем!

Ми з синочком переїхала в область, винайняли квартиру, і спробувала розпочати життя з чистого аркуша. Було непросто і важко, але це було краще, ніж терпіти приниження і повільно перетворюватися на психічно нездорову людину. Дякувати Богу, знайшлася й робота! Я влаштувалася помічником вихователя в дитячий садок, а ще через два роки, коли Богданчик підріс, мене взяли перекладачем у велике турагентство.

Фотографію колишнього чоловіка я розмістила в інтернеті, попередньо поекспериментувавши з фотошопом. Непристойна світлина колишнього чоловіка, з применшеною гідністю, розлетілася по всьому простору інтернету. Мені захотілося, щоб самозакоханий Дмитро став посміховиськом. Можливо це підлість з мого боку? Як вважаєте? Він не намагався нас знайти, щоб відсудити дитину. Та й навіщо йому такий тягар?

You cannot copy content of this page