Батько просить вдочерити його онучку, бо її мати, моя сестра по батькові, загинула, а я не можу, в мені занадто багато образи.
Мій батько розлучився з матір’ю через коханку. Звичайно, там були й ще якісь мотиви, але основним, що його спонукало нас кинути, була коханка.
Вона від нього чекала дитину, і батько, як відповідальна людина з нею одружився, адже там буде нове життя, дитина. Те, що при цьому він кидає іншу дитину, мене, батько, мабуть, не думав. Або у свої дев’ять років я була вже недостатньо дитиною.
Зі мною батько спілкувався телефоном і лише у свята. Дзвонив, вітав, на цьому все. За аліменти я не знаю, платив він їх чи ні.
Мама завжди дуже багато працювала, але жили ми непогано. Можливо, батько щось відправляв, але мені потрібні були не гроші, а батько поруч.
Але всю свою увагу тато дарував своїй новій дочці. Я бачила в соцмережах, які свята він їй влаштовує, як вони всією сім’єю кудись їздять, як він її обіймає.
В мене цього не було. Мати пропадала на роботі, батькові до мене не було діла. Мамі я вдячна, вона зробила для мене все, саме завдяки їй у мене є освіта та своя квартира. Нехай маленька студія, натомість своя.
З батьком я припинила спілкуватися десь в одинадцятому класі, просто не стала більше брати слухавку, коли він дзвонив, він і перестав, мабуть, вирішив, що зробив для мене все, що міг.
Довгий час я про нього не чула. Сама перестала заходити на сторінку його сім’ї, щоб просто забути про все це. В мені й так було надто багато образи на батька. Не хотілося, щоб це переслідувало мене далі.
Коли я одружилася, навіть не стала батькові повідомляти. Хоча мама і радила його хоча б сповістити, все-таки подія не звичайна, а він батько. Я не стала цього робити й тема закрилася остаточно.
У мене вже є п’ятирічний син, який не має уявлення, що в нього є ще один дідусь, і говорити йому про це я не збираюся. Я взагалі останні роки не згадувала батька.
Він сам про себе нагадав. Знайшов мій номер, гадаю, через маму, і подзвонив. Це було дуже несподівано і вибило ґрунт у мене з-під ніг.
Батько довго не міг підібратися до суті розмови, а я чомусь слухала його розповіді ні про що. Потім він таки видав, що дзвонить у справі.
У його дочки від другого шлюбу є дитина його онучка, але дочки не стало під час пологів, а народжувала вона поза шлюбом, хто батько дитини, тато не знає.
З родичів у цієї дитини тільки він, а йому не віддають дитину під опіку, бо він на інвалідності, та й вік вже серйозний.
Щоб дитина залишилася в сім’ї, батько просить мене вдочерити його онучку, обіцяючи допомагати грошима та турботою про дівчинку. Більше варіанта він не бачить.
Я відмовила батькові. У мене вирувала образа, що він піклувався про другу доньку, піклується про внучку, але свого часу не робив цього для мене. Він навіть ніколи не бачив свого онука, хоча думаю, що він про нього знає.
Коли я сказала, що не стану нікого вдочеряти, батько розплакався, але це ніяк не вплинуло на моє рішення. Я поклала слухавку.
В мені занадто багато образи на батька, на його дочку, боюся, що не зможу полюбити дитину сестри. Вона стане для мене вічним нагадуванням зради батька.
Я боюся, що моє ставлення до батька та його дочки перекинеться на дитину. Не можу гарантувати, що цього не буде. Дуже мені боляче, біль шукає вихід, і я не хочу, щоб він виплеснувся на дитину. А ще не хочу сама постійно бачити нагадування про цей біль перед очима.
Не знаю, чи правильно я вчиняю? Мене наче і совість мучить, що кидаю дитину в такій складній ситуації, але особисті образи мене мучать більше.
