Батьки не послухали мене у дитинстві, тепер через це може постраждати моя дитина

Це дуже сумна для мене історія, про те, що буває, коли батьки не прислухаються до своїх дітей.

Коли мені було 5 років, зі мною трапилося кілька трагічних речей… спочатку в обличчя вкусив ротвейлер і мені перешивали все обличчя, потім я пережила розлучення батьків, що супроводжувався скандалами, а потім звикала жити в новій родині…

Але історія не про це. Приблизно з 6 років зі мною стали відбуватися дивні речі. Це зараз я знаю як це назвати: дежавю… а шестирічна дитина зрозуміти цього не могла. Не важливо, чим я займалася, будь-якого дня, а іноді й не по одному разу, зі мною траплялися ці дежавю, яких я дуже боялася.

Здавалося, що я вже бачила цю ситуацію, і навіть знала, що станеться за кілька секунд. Я вирішила звернутися до мами, але отримала відповідь – не вигадуй. Зверталася до однолітків із запитанням чи буває з ними таке, але мені покрутили пальцем, і мені довелося змиритися.

Я завжди була дуже активною дитиною, брала участь у всіх шкільних заходах, добре вчилася, займала перші місця в інтелектуальних марафонах, але ці дежавю не давали мені спокою.

Тоді, бувши допитливою дитиною я почала шукати відповіді… але що могла знайти дитина. Я зверталася до віри, часто молилася і просила Бога лише про одне, щоб ці дежавю припинилися. Чого я боялася? Можливо, зараз це здається смішно і безглуздо, але я боялася саме від незнання – що ж зі мною відбувається. Коли я зрозуміла, що віра мені не допомагає, я почула десь про екстрасенсів, і почала думати, що можливо я маю магічні здібності і передбачаю майбутнє, але на душі легше не стало.

У віці 7 років, ці нескінченні страхи не давали мені більше жити… І Слава Богу, що я нічого не зробила з собою. Потім я з’ясувала, що у мами проблеми із серцем, і подумала, що й у мене якісь проблеми із серцем. У 9 років я стала пити валокордин, але нічого не допомагало. Громадянства, до того, як мені виповнилося 14 років, у нас не було, тому з 6 до 14 років я майже не відвідувала жодних лікарів, а шкільні перевірки пропускала, залишаючись вдома, тому звернутися до лікарів у мене можливості не було.

У 14 років у мене стався судомний напад на навчанні, який і став ключиком для вирішення загадки. Але моя мама не вважала за потрібне обстежити мене. Дежавю тривали і ось у віці 18 років, у мене знову стався судомний напад, але тепер я твердо вирішила що вже доросла і повинна сама зайнятися своїм здоров’ям.

Через невропатолога записалася до лікаря, і той призначив мені купу обстежень. Приблизно через пів року я нарешті зібрала всі папери, пройшла обстеження, і знову потрапила на прийом до лікаря, яка підтвердила діагноз. Вона призначила мені препарати, і я майже вже вийшла з кабінету, коли вона запитала:

– А абсанси у тебе бувають? Я відповіла що не знаю що це, і вона пояснила мені що це щось на зразок дежавю і в повних фарбах розписала мені всі відчуття, які я на той момент переживала все своє життя… Це був найважливіший день у моєму житті. Я ревіла напевно кілька днів.

Не знаю, що я відчувала і як це передати словами. Біль, образу на матір, полегшення? Все змішалося в моїй голові. А ще через пів року випадково спілкуючись з батьком, який давно забув мене, я дізналася, що перший судомний напад стався у мене саме в п’ять років, але батьки були надто зайняті розлученням і не звернули на це належної уваги.

Якби мене обстежили у віці 5-6 років, то шанси позбутися цього діагнозу були дуже високі, і головне я не страждала б 12 років.

Для чого я написала цю історію? Тому що коли недавно я поділилася нею зі своєю подругою, та стала на бік моєї матері і сказала, що складно повірити 5-річній дитині. Я знаю, що діти здатні на вигадки, але порада вам батьки та майбутні батьки, прислухайтеся до своїх дітей.

P.S. Зараз мені 22, я на 3 місяці вагітності, і через діагноз, препаратами які приймаю, ставлю під загрозу свою майбутню дитину,

Related Post

Дід у двох правих черевиках, сказав, що мій син дуже хворіє в арміїДід у двох правих черевиках, сказав, що мій син дуже хворіє в армії

Мій батько дуже був доброю людиною. Він одного разу побачив, як по нашій вулиці йде дідок. Одяг на ньому чистий, сам охайний, тільки черевики на ногах обидва праві. Мій батько

Я не хочу мати сина. У моїй родині з чоловіками все поганоЯ не хочу мати сина. У моїй родині з чоловіками все погано

На розповідь моєї історії мене наштовхнула сповідь матері, з якою не спілкується дорослий син. А я чекаю не дочекаюсь, коли син виросте і піде жити своїм життям. Треба буде допомогти