Мені 22 роки. Кілька років тому я познайомився з дівчиною. У нас були нормальні стосунки: ми дуже підходимо один одному, поважаємо, розуміємо, любимо один одного. Звичайно, сварки у нас теж бувають, але прощаємо. Ми дуже щасливі разом, завжди мріяли про спільне життя, усі запланували.
Її друзі погано сприйняли мене, тому вона боялася у себе вдома поки що про мене говорити, бо переживала, що нас розлучать. І ми вирішили поки що приховати наші відносини. І, якщо чесно, завдяки цьому ми ще більше зблизилися – ніхто ж не втручався.
Нещодавно ми почали часто лаятись і цим якось віддалилися один від одного (на той час уже рік були разом). Дуже рідко почали спілкуватися та бачитися, але остаточно не розлучилися, просто не могли. І тоді все почалося. Я ніби збився зі шляху, почав спілкуватися з іншою дівчиною. Та дівчина мешкає в іншому місті, там, де мешкає моя сім’я. І я часто їздив до цього міста. Через деякий час трапилося так, що вона вдома розповіла всім, що спілкується зі мною. І в мене вдома теж дізналися. Все так швидко сталося, що я не встиг озирнутися. Я не хотів, щоби все було так.
Влітку я мав служити в армії. До мого від’їзду ми остаточно посварилися з першою дівчиною і розлучилися, тоді вона ще не знала про другу. Після того, як я пішов до армії, я відійшов від усього. Зателефонував першій дівчині, поговорили і через якийсь час ми помирилися і знову стали парою. А в цей час, моя сім’я вирішила за мене, що восени маю заручини з другою дівчиною. Я був далеко від дому і нічого не зміг зробити.
Заручини відбулися без мене. Про це я першій дівчині нічого не зміг розповісти, бо боявся її втратити. Адже тільки з нею я мріяв про спільне життя. Через час вона від когось дізналася про заручини, звісно була в шоці, стерла мене зі свого життя. А не міг нічого зробити, був далеко. Я дзвонив, писав їй, але все без пуття. Напередодні Нового року вона написала мені, і ми знову почали спілкуватись – ми просто не могли жити один без одного. Вона вибачила мені. Я дуже пошкодував, що тоді послухав її і приховав наші стосунки з нею. Я мав представити її сім’ї.
Я дуже люблю її, не можу без неї уявити життя. Про неї вже вся сім’я знає, але для них уже все пізно, бо я заручений. А я до кінця життя хочу бути з першою, хочу від неї дітей, хочу з нею старіти. Моя сім’я мене не зрозуміє і не пробачить. Все так швидко сталося… Наречену теж не хочу образити, адже вона ні в чому не винна, але вона теж не зрозуміє.
Не думайте, що я звалюю провину на інших, я розумію, що зробив помилку. Не засуджуйте, що треба було раніше думати. Я не подумав тоді, що все зайде так далеко. Я винен, але кожен хоч раз робить помилку, і я не хочу розплачуватися через свою все своє життя.
