Ліза пам’ятала все, а їй постійно твердили про борг. Борг перед батьками, перед старшим братом, перед сім’єю.
Брат Віктор був одружений вже чотири роки. Щоліта він із дружиною та маленьким сином приїжджав у відпустку до батьків.
Ліза мала допомагати,- гуляти з дитиною, наглядати за нею, годувати і укладати спати, поки Віктор та Ольга зустрічалися з друзями. Відпустка Віктора зазвичай була влітку.
Лізі було дванадцять років, коли брат приїхав із дитиною, але без дружини. Він говорив з матір’ю про розлучення з Ольгою, про її від’їзд із країни, про дитину. Віктор залишився, влаштувався працювати.
У Лізи з’явилися постійні обов’язки. Забирати і відводити маленького Колю до саду, доглядати та грати з ним вечорами, гуляти у вихідні, робити вироби для дитячого садка.
– Брат з тобою сидів, тепер ти повинна, – казала мати.
Ліза пам’ятала, як з нею сидів брат.
– Мала, я у футбол з пацанами, а ти тихо сиди, – показував він кулак Лізі. – І мовчи. Розкажеш мамці, отримаєш по шиї.
Ліза плакала та сиділа сама. Іноді було страшно. Вітька прибігав перед приходом батьків, приносив цукерку чи печиво. Ліза навчилася бути одна, і не плакала.
Вона навіть була рада, коли Вітька одружився та поїхав. Цукерки та печиво у будинку були завжди, але вони Лізу вже не цікавили.
Коля пішов у перший клас, а Ліза в дев’ятий. Додалися інші обов’язки: до школи, зі школи, гуртки, секції, домашні завдання. Крім цього Ліза мала стежити за його одягом. Все це вже дуже дратувало її.
Зненацька приїхала Ольга. З іноземцем не вийшло, а Віктор її вибачив. Здавалося, що все налагодилося, але не для Лізи. Віктор та Ольга поїхали, а Коля залишився. Якщо розібратися, то з бабусею, – а насправді з Лізою.
– Мені набридло бути нянькою, мені треба готуватися до вступу!
– Будеш навчатися ще два роки у школі.
– Ні. У нас весь клас йде, так простіше вступити, на вищу освіту можна і після училища.
– Багато ти розумієш. Нікуди не поїдеш! І взагалі можна і без освіти прожити. Живуть же люди, працюють. Треба Колю підіймати.
– Колю? А я? Ви Вітьку піднімали, – освіту, весілля, з дитиною йому допомагали! А потім він зовсім на вашу шию сів. Точніше, ви Колю посадили на мою шию! А мені хто допоможе?
– Ось як ти заговорила. А Вітька з тобою сидів.
– Сидів? А ви впевнені? Я сиділа сама зі страхом і за цукерку з шафи!
– Нічого не трапилося з тобою, а значить ти просто брешеш.
– Це означає, що ви допомагаєте Віктору, а я нічого не заслужила! Мені не можна вчитися?
– Ти вчишся. Просто нам потрібна допомога. Коля на твоїй совісті.
– У мене совісті немає, була, але вся вийшла! Коли є батьки, є бабуся і дід. Я хочу вчитися та жити!
– Ми всі працюємо. А ти маєш допомагати!
– Досить, допомогла! Мені треба займатись. До школи вранці відведу, а решту ви самі.
Спочатку мати думала, що Ліза трохи побунтує та схаменеться, але дочка не схаменулася. Після школи вона зачинялася у своїй кімнаті, та займалася уроками. Микола її більше не цікавив.
***
Ліза сама подала документи, вступила на бюджет, влаштувалася у гуртожитку. До вересня вона працювала, бо потрібні були гроші. Мати все літо закликала її до совісті, що треба було доглядати Колю, а не працювати.
Тридцятого серпня Ліза зібрала речі та поїхала. Ніхто їй не дав грошей, ніхто не проводжав. Вона знайшла роботу.
Навчалася, вечорами мила посуд, працювала офіціанткою. Потім була робота та вища освіта. Іноді було важко. Віктор жив практично поряд. Якось Ліза попросила у нього допомоги, – захворіла, потрібно було привезти ліки.
– Ти мені не допомогла з моїм сином, втекла з дому, матір покинула, а я маю бігти до тебе по дзвінку?
Ліза не стала відповідати, й заблокувала номер брата. По ліки сходила сама.
***
Ліза пам’ятала все. Боргів не було, але про них постійно нагадували. Не зробила, а мусила. Їй ніхто не винен.
Черговий день народження матері. З братом і племінником Ліза бачилася лише у батьківському домі. Мати про Миколу заговорила першою.
– Лізо, треба Колю влаштувати до твого чоловіка. У них фірма солідна, а Коля лише диплом отримав. Потрібно десь починати.
– Мамо, ти сама казала, що Микола ледве здавав сесії, за нього платили. І який він фахівець?
– Чи тобі говорити! У тебе гарна освіта? Ти ледве зі шкільною програмою справлялася.
– Помиляєшся, мамо. У мене червоний диплом! Я ночами не спала, працювала та навчалася. Мені не помагали. У вас же тільки Віктор та Микола у пріоритеті, – вони чоловіки, їм винні!
– А я, виявляється, винна їм з самого дитинства. Все, що є у нас із чоловіком, до вас не має відношення. Із роботою допомагати не будемо.
– Я попросила один раз, і мені не привезли ліки, а тут просите роботу, тепле містечко з гарним окладом. Скільки років я була нянькою для його сина, а мені відмовили в одному проханні! Це зайняло б десять хвилин.
– Це тобі Віктор відмовив, а я за Колю прошу. У чому винен твій племінник? Ти мусиш йому допомогти!
– Боргів у мене немає! Чоловік теж вам нічого не винен.
Сім’я Лізи поїхала. Вона давно навчилася відмовляти, – бо вона вийшла з того віку, коли бояться старших і все виконують. За що боролися, недолугі…
Пишіть в коментарях свої думки з цього приводу, ставте вподобайки!
