Мені 47 років, двоє дітей, Олегу 24, Олені 19. Син закінчив університет, донька поки що студентка. Є свій бізнес, заробляю непогано, із грішми проблем немає. Займаюсь торгівлею будматеріалів.
Проблема моя у тому, що син абсолютно не хоче працювати. З дитинства він не знав, що таке злидні, ми з дружиною ні в чому не відмовляли дітям. Самі росли в непростий час, хотіли, щоб вони отримали все, чого ми не мали. Але це, мабуть, вийшло нам боком.
Олег півтора роки тому, закінчив університет, навчався на економіста. Пішов на цю спеціальність невипадково: казав, що збирається потім працювати в моїй компанії. Природно, я ідею схвалив, все-таки у разі чого, буде кому довірити свій бізнес.
Олег навчався без особливих інтересів, були проблеми: прогулював, здавав усе в останній момент, кілька разів навіть довелося платити викладачам, щоб поставили залік, але диплом одержав. Після цього я влаштував сина працювати. Посада відповідальна, але мені здавалося, що це привчить його до дисципліни.
Ну і що сталося в результаті? Спочатку співробітники почали обережно скаржитися на те, що доводиться все робити замість Олега. Він брав завдання, і їх просто не виконував. Причому, нікому жодного слова не говорив. Мабуть, сподівався, що рідний батько не буде скандалити.
Перевірив, і виявив, що Олег справді не збирається працювати. Цілими днями сидить в Інтернеті, п’є каву, бігає палити, базікає з симпатичними дівчатками, які в мене працюють, а результатів нуль. Навіть показники бізнесу пішли на спад.
Подумав, що припустився помилки, влаштувавши вчорашнього випускника на таку посаду. Можливо, просто неспроможний впоратися, тому ігнорує свої обов’язки, боїться зізнатися, що не знає, як виконати завдання.
Хоча співробітники у мене чудові люди, завжди допомагають новачкам, на всі питання відповідають, колектив чудовий. Вирішив поговорити із сином. Запропонував йому спершу іншу посаду, менш відповідальну. Олег сказав, що це для нього принизливо, і просто звільнився, попередньо мене не попередивши.
І що зрештою? У результаті, вже три місяці син живе окремо (квартиру йому подарували на двадцятиліття). На роботу влаштовуватись не збирається. Кожні два тижні приходить до нас по гроші, відмовити йому ні я, ні дружина не можемо.
Намагаємося давати невеликі суми, щоб хоч якось мотивувати шукати роботу, але робити це він не поспішає. Думаю, що дружина переказує йому ще грошей на карту, таки мати. Вона все заперечує, але бачу в Олега нові речі, які коштують чимало, нещодавно, він зі своєю дівчиною їздив на вихідні до Буковеля, що теж дорого коштує.
Дівчина Олега, до речі, теж не працює. Спроби влаштуватись на роботу у сина за цей час, звичайно, були. Але ніде не пропрацював більше як тиждень. То йому умови не подобаються, то колектив поганий, то, мовляв, «не горбатитимуся за такі гроші».
А хто його візьме працювати за інші гроші? Ні досвіду, ні відповідальності, ні, зізнатися, виражених талантів хлопець не має. Мабуть, хоче просто сидіти у кріслі, та отримувати за це тисячі гривень. Або продовжувати сидіти на нашій шиї.
Говорити з друзями, та просити їх влаштувати Олега у їхні компанії, навіть не хочу. Заздалегідь знаю, що в результаті, мені просто буде соромно за сина, і він підведе колег, та начальство.
Пробував запитати Олега, яким він бачить своє майбутнє.
Каже, що збирається знайти хорошу роботу, і як тільки він це зробить, відразу почне йти вгору кар’єрними сходами, й старанно працювати. Тільки коли це станеться — незрозуміло. Хлопцеві скоро 25, у житті пропрацював лише два місяці в моїй компанії.
Не розумію, як я міг виховати паразита. Сам працював з 16 років, кожна копійка діставалася не легко, і наш нинішній добробут — цілком моя заслуга. Дружина теж ніколи не сиділа, склавши руки, навіть коли вирішила стати домогосподаркою, допомагала мені вирішувати деякі завдання, пов’язані з бізнесом, вела частину бухгалтерії, редагувала наш сайт, для чого пройшла спеціальні курси.
Донька, начебто, пішла в нас: навчається в університеті, й підробляє в одній відомій мережі фаст-фудів. Хоча могла б цього не робити, просто хоче власних грошей. А Олег хоче лише сидіти вдома, грати у комп’ютерні ігри, сидіти в Інтернеті, та гуляти зі своєю дівчиною.
Мабуть, даремно ми забезпечили його квартирою, вирішували за нього всі проблеми, чекали, що закінчить університет, і заживе самостійно. Боїмося, що виростили трутня, який до старості просидить на нашій шиї, та навіть не спробує досягти чогось у житті.
Як виправити ситуацію – не уявляю. Розмови не допомагають, влаштовувати його на роботу більше не хочу. Зовсім не давати грошей? Чи серйозно поговорити з дружиною, що даємо тільки на їжу, решту нехай сам заробляє? І дивитись, як син ледве зводить кінці з кінцями, поки ми ні в чому собі не відмовляємо? Не можу вирішити для себе це питання. Як вчинити правильно?
